1. Роль духовенства

Друга половина XVI віку була переломним часом в історії українського духовного життя. Реформаційні рухи, що потрясли Європу, сильно захопили Польщу, а через неї й український народ, особливо на його західних землях. Реформація принесла українському народові багато нових ідей, здійснення яких відразу підвищувало нашу духовну культуру; не всі ці ідеї були зовсім новими, але їх широке становлення й швидке поширення до самих народних низів були зовсім нові і принесли нам загальне зацікавлення тими питаннями, про які давніше тільки марили окремі одиниці.

Духовна культура українського народу в XV віці не стояла високо. Головне джерело цієї культури - церква й у першій половині XVI віку була в ненормальному стані: вища ієрархія, цебто провід церковний, хворіла на всі гріхи смертельні; в житті духовенства частенько траплялися випадки, що зовсім не личили духовному станові. На очах вірних явно робилися такі вчинки, які голосною луною котилися серед усього народу. Правда, не був це стан самої тільки православної церкви, бо ще гіршим був стан церкви католицької - православна ієрархія лише наслідувала звичаї католицьких ієрархів.

І в такий час ударила на Польщу Реформація. Грунт був тут надзвичайно підготовлений, а тому реформаційні ідеї відразу поширилися по всій Польщі й Литві, захоплюючи найширші кола громадянства, а в першу чергу - інтелігенцію. Те саме сталося, звичайно, і з українським народом. Усі верстви найперше кинулися до критики недобрих звичаїв духовенства, а показна частина інтелігенції відпала від своєї церкви. Це був болючий удар для Української Церкви, і його грізне значення відразу відчуло й зрозуміло духовенство. Оздоровлення церковного життя пішло такою швидкою ходою, що скоро довело не тільки до оздоровлення церковних відносин, але й високо піднесло українську духовну культуру.

У цей час католицька церква, видужавши від своїх недомагань, повела плановий наступ на Українську Церкву (східну, чи «руську»). Українське духовенство й увесь народ скоро переконалися, що здержати цього наступу без доброї освіти вони не будуть в силі, бо противник побивав їх найперше вищістю своїх духовних сил. І з того часу зачинається великий всенародний рух, щоб підняти культуру народу. Скрізь засновуються так звані церковні братства, що багато зробили в справі оборони своєї церкви. Не тільки по великих містах, але й по малих закутках братства засновують свої школи, які дуже багато допомогли для піднесення рідної культури. Засновано декілька друкарень, що стали могутнім оборонцем своєї церкви й джерелом культури.

Цього ж часу під впливом Реформації впала колишня така міцна ідея про ідентичність мов церкви й літератури, наслідком чого постала нова українська літературна мова, яка вже сміло спиралася на живу народну мову. З'являється ціла низка перекладів Св. Письма на живу мову, в церкві вводять проповідь народною мовою, і цією ж мовою видаються окремі книжки.

Коротко кажучи: український культурно-національний рух у другій половині XVI віку досяг такої сили й розмірів, яких не знає наша попередня історія.

Соціальний тогочасний лад провадив до того, що культурні українські центри поставали головним чином навколо великих тодішніх магнатів. У другій половині XVI віку дуже важливим культурним центром для цілого українського народу було місто Острог, столиця могутнього князя Костянтина Острозького. Князь Костянтин (1526 - 13.II. 1608) був українським патріотом, мав величезні маєтки і був одним з найбільш впливових осіб у Речі Посполитій.

І ото «в се время люто й плача достойно», коли пішов сильний наступ на Українську Церкву, виступає князь Костянтин в обороні прав свого народу, а передовсім - в обороні його батьківської віри. В Острозі закладається найкраща на той час вища українська школа з друкарнею, які полишили в історії української культури XVI віку найсвітліші сторінки.

Найбільшою прогалиною в українськім церковнім житті була відсутність повної Біблії з добрих текстів.

На церкву нападали римо-католики, нападали й різні реформісти, доказуючи свою науку прикладами з Біблії. Перевірити їх правдивість чи неправдивість українці частенько не могли з тієї причини, що повної Біблії не мали; правда, такої Біблії не мав тоді ані один з інших православних народів.

к оглавлению