Острозькій Біблії випала доля, якої ніколи не сподівався ані князь Костянтин, ані всі острозькі коректори. Згодом текст її став як би канонічним церковним текстом. Спричинилася до цього Російська Церква. Острозьку Біблію з заслуженою пошаною прийняли всі слов'янські церкви, так що скоро цієї книжки й дістати не було де. Значно пізніше, десь по 1660 р., задумали видрукувати повну Біблію й у Москві, «скудости ради велия сих божественных книг зде, в велицей России» (передмова до Біблії 1663 р.); цар Олексій Михайлович і духовний собор, бачачи брак Біблій, задумали видати Біблію, добре перевірену за грецьким текстом. Але задум цей виконати в Москві тоді не було змоги, бо «переводов добрых не изобретено, подобне и преводником греческим не мнозем сущем обретатися».
Через усе це вирішили в кінці передрукувати Біблію «вскоре с готового перевода князя Константина Острожского печати неизменно, кроме орфографии и неких вмале имен и речений нужнейших, явственных погрешений» (там же). Таким чином, передрукували без змін увесь текст Біблії 1581 р., виправили тільки правопис та рештки українського наголосу змінили на російський. Навіть передмову до нової Біблії склали на зразок передмови острозької, змінивши тільки вираз «народ русский» на «народ великороссийский». Так вийшла в світ московська Біблія 1663 р., що звичайно зветься «первопечатной» (але назва не відповідає історії, бо першодрукованою слід звати тільки Біблію Острозьку).
З бігом часу в Москві виробився погляд на текст Біблії 1663 р. як на текст постійний і незмінний. Правда, освічене духовенство знало історію цієї Біблії й бачило її недоліки, але тексту її не виправляли. І аж Петро I в 1712 р. наказав виправити цю Біблію на основі грецького тексту (тут Петро I наслідував князя Костянтина Острозького); виправлення доручено українцеві з Волині Феофілактові Лопатинському, що сім літ пильно працював над Біблією й дуже добре її виправив. На жаль, Петро І помер, і Біблії не видрукували. З різних причин пізніше виправлень Лопатинського не приймали і без кінця їх перевіряли. Довгі роки тяглася ця справа - виправлень Лопатинського не приймали, а своїх дати не могли, і аж цариця Єлизавета покінчила з нею. Єлизавета наказала двом українцям - ієромонахам, професорам Київської академії Варлаамові Лащевському та Гедеонові Слонимському негайно приїхати до Петербурга й закінчити працю виправлення Біблії.
Довго відмовлялися професори, не бажаючи їхати на північ, аж поки нарешті не прийшов рішучий наказ: «Выслать их в С.-Петербург без всяких отмен и отлагательств в самой скорости и неотменно». Нові правщики прибули до північної столиці і 14 серпня 1747 р. приступили до праці. Чотири роки пильно виправляли вони Біблію 1663 р. (цебто Острозьку 1581 р.) і багато зробили; їхні поправки переглядав Синод і дуже часто не приймав. Між іншим, коректори мали завдання деякі незрозумілі вирази й старі форми змінити на сучасні російські. Так постала так звана Єлизаветинська Біблія, що вийшла з друку 18 грудня 1751 р. У своїй основі - це наша Острозька Біблія 1581 р., не дуже тут підправлена.
Текст Єлизаветинської Біблії 1751 р. (друге видання Єлизаветинської Біблії вийшло в 1756 р., його востаннє трохи виправили ті самі українські коректори) став у нас усталеним, як би канонічним текстом - його передруковують незмінно аж до сьогоднішнього дня.
Таким чином, як бачимо, Острозьку Біблію 1581 р., зроблену приватним способом і людьми приватними, зустріла надзвичайно щаслива й цікава доля, бо текст її набув вищого церковного визнання. Цей самий текст - через Біблії 1581, 1663 і 1751 р. - поширився по всіх слов'янських церквах, і сьогодні він загальновизнаний і усталений; його ж уживає й церква греко-уніатська.
У другій половині XIX й на початку XX віку багато писали про необхідність нового виправлення церковнослов'янської Біблії. Зазначимо, що з сьогоднішнього наукового погляду не можна визнати задовільною праці ані острозьких коректорів, ані єлизаветинських. За цей час богословська наука пішла так далеко вперед, що нове виправлення дуже наблизило б нас до правдивого тексту Св. Письма.
Острозька Біблія має один великий недолік: її складено з книжок не одного перекладу, а різних - різного часу й різної землі. Що розшукали для князя Костянтина, те й ужили. Давніх текстів ужили зовсім мало. А проте наука сьогодні довела, що найдавніші біблійні тексти, так звані кирило-мефодіївські, без порівняння ліпші від пізніших, бо зроблені на кращих засадах: давні перекладачі пильнували дати ясний зміст, тоді як пізніші перекладали дослівно, не журячись про зрозумілість тексту. Костянтин Острозький не вжив цих давніших перекладів тільки тому, що не мав їх у себе. Тепер же найдавніший текст деяких біблійних книг уже реставрований, а головне - маємо методи й змогу взагалі відновити ці найдавніші тексти. Костянтин Острозький видрукував тільки випадкові тексти, які зміг розшукати, і сам не вважав їх ані за найліпші, ані за навіки усталені. Таким чином, він проти своєї волі своїм виданням Біблії 1581 р. заступив нам наші найдавніші тексти, що були зроблені з повним додержанням правил слов'янської мови, а тому ясні й зрозумілі.
Другий недолік Острозької Біблії 1581 р. (також і Біблій 1663 та 1751 рр.) - це її грецьке джерело. Сьогодні ми маємо дуже багато різних грецьких текстів, до певної міри знаємо, з якої редакції роблено кириломефодіївські, взагалі найстаріші переклади. Нічого цього не мали коректори ані острозькі, ані єлизаветинські: вони не могли вибрати найпотрібнішого грецького тексту.
По-третє, наука тепер твердо встановила, що без користування гебрейським оригіналом не зрозуміємо правдивого значення біблійного тексту. Користатися тільки грецьким текстом - це не догма. Князь Костянтин Острозький наказав своїм перекладачам триматися тільки грецького тексту; цей самий наказ пізніше мимоволі повторили Петро I та цариця Єлизавета; але ж усі вони не були церковними авторитетами в справах біблійних, до того ж усі були тільки людьми світськими... Грецький текст - це тільки переклад, а правдивий оригінал - то жидівський, чи гебрейський. Великий авторитет у богослов'ї - Московський митрополит Філарет уважав гебрейський текст Біблії за такий, що мав догматичне значення. І правдиво писав він ще 1858 р.: «Вселенская церковь ни на каком соборе, ни через кого из св. отцов не изрекла такого правила, чтобы в изъяснении Священного Писания держаться исключительно текста семидесяти толковников, с устранением текста еврейского».
Нарешті, в багатьох наукових статтях у богословських журналах вказували вже на величезне число найрізніших неточностей, а то й просто помилок у нашім загальноприйнятім церковнослов'янськім тексті Біблії. Та це й зрозуміло: в основі його лежить головним чином текст Острозької Біблії 1581 р., а він, як ми бачили, був випадковим і складався далеко не так, як би треба було. Не забуваймо, що за 350 літ, які минули з часу видання цієї Біблії, порядного наукового виправлення її ще не було.
В 1915 р. при Петроградській духовній академії вже заснована була відповідна комісія, щоб перевірити всю Біблію, тільки революція розбила її й припинила її працю.
Література
Сольский С. Обозрение трудов по изучению Библии в России с XV века до настоящего времени//Прав обозр. 1869. Кн. II. С. 190 - 291 (див. С. 212 - 221); Васютинский М. О печатных изданиях славянской Библии до императр. Елизаветы // Черниг. губ. вед. 1870. № 23. С. 466 - 479; Засадкевич Н. Мелетий
Смотрицкий. Спб., 1883. С. 114 - 116, 120 - 123; Сельский С. Острожская Библия в связи с целями и видами ее издателя//Труды К. д. ак. 1884. Кн. VII. С. 293 - 320; Владимиров Н. Доктор Фр. Скорина. 1888. С. 211 - 218; Астафьев Н. А. Опыт истории Библии в России // Ж. М. Н. Пр. 1888. Ч. 258, 259, 260; 1889. Ч. 261; Елеонский Ф. Библия // Богосл. энц. 1901. Т. II. С. 498 - 503; Франко І. Причинок до студій над Острозькою Біблією // Зап. НТШ. 1907. Т. 80; Есеев И. Е. Очерки по истории славянского перевода Библии. XV - XVIII вв. //Христ. чтение. 1913. Т. 1. С. 192 - 213 (на с. 212 література), 350 - 373; Есеев И. Е. Речь при открытии Комиссии по научному изданию славянской Библии. // Церк. вести. 1915. Витязевский С. Острожская Библия // Воскр. чтение. Варшава. 1930. № 23 за 8 червня. Митр. Филарет. О догматическом достоинстве и охранительном употреблении греческого седмидесяти толковников и славянского переводов Священного Писания // Прибавления к Твор. св. отцов. 1858. Ч. XVII. Кн. 3. С. 452 і далі.
