Чого Володимир ходив брати Корсунь, літописець цього докладно не розповідає, та й питання такого він собі не ставить. Чернець Яків пояснює завоювання Корсуня тим, що Володимир хотів узяти звідти потрібних йому священиків; Володимир, задумавши взяти Корсунь, ніби молився:
«Господи Боже, Владыке всех! Сего у Тебе прошу - даси ми град, да прийму и да приведу люди крестьяны и попы на свою землю, и да научат люди закону крестьянскому».
Цей же Яків, як ми бачили, свідчить, що Володимир пішов на Корсунь на третій рік по охрещенні, цебто року 989.
Безумовно, в свідченні Якова можна вбачати велику долю правди. Володимир, охрестившися, потроху приходив до переконання, що треба охрестити й увесь український народ; зробити ж цього він не міг без допомоги греків. Володимир добре знав, що то ще не все - охрестити народ, треба ще завести в себе відповідну церковну ієрархію та поширити освіту, а для цього слід увійти з греками в тісніші стосунки. Можливо, що Володимир давніше вже, ще перед своїм охрещенням або відразу по ньому, задумав був з політичних мотивів оженитися з якоюсь грецькою царівною. Але приводу для того не було, а грецькі царі поріднитися з «язичником» не хотіли. Та ось привід таки настав.
Причину, чому Володимир пішов на Корсунь, добре вияснив барон Розен (у своїй книжці: «Император Василий Болгаробойца». Спб., 1883); він надрукував надзвичайно цікавий літопис православного грека Ях'ї. Історик Ях'я народився наприкінці 70-х років X віку в Єгипті, був родичем патріарха Александрійського Євтихія; десь 1014 - 1015 р. Ях'я переселився до Антіохії. Ось цей Ях'я й написав цікаві історичні записки, в яких про нашу справу читаємо таке:
«Збунтувався відкрито Варда Фока (проти грецького царя) й оголосив себе царем у середу, в день свята Хреста, 14 вересня 987 року; він заволодів землею греків до Дорилеї й до берегів моря, а війська його дійшли до Хрисополя. Справа Варди стала шкідливою, і цар Василь був заклопотаний нею, бо Варда мав велике військо й брав гору над царем. Багатства царя прийшли до кінця, і нужда примусила його послати до царя українців (росів) - а вони вороги його, - щоб просити помочі. Цар український погодився на це. Тоді вони склали між собою договір поріднитися, і цар український оженився з сестрою царя Василя після того, як цар грецький поставив йому умову, щоб він сам охрестився й увесь народ його земель, а українці народ великий. Українці в той час не належали ні до якого закону й не визнавали ніякої віри. Пізніше цар Василь послав цареві українському митрополитів та єпископів, і вони охрестили царя й усіх, хто жив на його землях, а також послав до нього сестру свою, і вона збудувала багато церков на українській землі.
Коли ж була порішена між ними справа оженіння, прибули українські війська, з'єдналися з військами грецькими царя Василя і всі разом пішли проти Варди Фоки морем та суходолом в Хрисопіль. Розбили вони Фоку, і цар Василь заволодів приморським краєм і захопив усі кораблі, що були в руках Фоки». Зрештою Фока був зовсім розбитий і скатований 13 квітня 989 року (див.: Розен В. Р. Император Василий Болгаробойца. С. 23 - 25).
Ях'я поплутав порядок подій, але його оповідання дає нам доброго ключа до вияснення, чого саме Володимир ходив на Корсунь. Професор В. Завитневич ось так собі правдиво уявляє всі ці події на основі писань Ях'ї та ченця Якова. «Вересня 14-го 987 року почався бунт Варди Фоки. Як тільки імператор Василь побачив, що власними силами не перемогти йому бунту, він зараз же послав послів до Володимира просити помочі. Володимир погодився помогти, але поставив умовою видати за нього імператорську сестру, притому й сам обов'язався хреститися. Щоб прискорити женіння, Володимир тоді ж, цебто того ж 987-го року, охрестився в присутності імператорських послів, що були свідками виконання договору, може, навіть від рук духівника, що був у посольстві. З весною 988 року Володимир поспішив виконати й другу умову договору, цебто послав імператорові в поміч своє військо. Володимир сам провадив своє військо аж до порогів, що зазначив і чернець Яків, кажучи, що «на другое лето по крещении Владимир к порогам ходи». Отже, український князь виконав умови договору. Минуло літо, минула й зима. Варду Фоку скатували, бунт припинився; але імператор своїх умов договору не виконував. Тоді весною наступного, 989 року Володимир порішив силою примусити Василя таки виконати те, чого не хотів зробити доброю волею. Володимир іде на Корсунь, по шестимісячній облозі бере його і, як каже один пам'ятник XV віку, «не распустив полков, посла Олга воєводу своего с Ждеберном в Царьград к царем просити за себе сестры их», погрожуючи, «аще ли не дасте, то сотворю граду вашему, якоже и сему створих» (Труды Киев. дух. акад. 1888. Кн. 1. С. 134 - 135). I справа покінчилася тим, що цар Василь таки змушений був виконати свої умови, бо він був тоді знову в дуже критичних обставинах - піднялося нове повстання, а тут напирали ще й болгари.
Отже, як бачимо, справа була зовсім не такою, як малює нам її традиційне літописне оповідання. Володимир допоміг грецькому цареві (послав йому 6000 війська), а за це мав поріднитися з могутньою Грецією, мав отримати від неї, вже як швагер імператорський, а не як прохач, усе, що йому потрібне було для охрещення українського народу. Володимиру, що мав аж занадто й своїх жінок, грецька царівна Анна була потрібна тільки з політичних міркувань. Царівна Анна нічим особливим не виділялася, про якусь більшу красу її джерела нічого не говорять; Анна народилася 13 березня 963 р., цебто вийшла заміж за Володимира в 26 років - вже досить-таки підтоптаною дівою (пригадаймо до того, що на Сході дівчата зріють значно скоріш, ніж у нас); отже, ясно, що не сама Анна була причиною походу Володимира на грецький Корсунь.
У Корсуні ж Володимир повінчався відкрито, вже як християнин, з царівною Анною. Переможець і свояк грецького імператора вирішив більше не ховатися з новою вірою й охрестити всю свою могутню державу.
