Живемо якось так (уперше ця стаття видрукувана була в «Духовній Бесіді», 1924 р. Ч. 4. Тоді якраз, за розпорядженням митрополита Діонисія, в Польщі введено новий стиль, якого вірні не приймали, і в церкві постав неспокій), що все забуваємо свою власну історію, забуваємо те, що вже не раз пережили, а від історії, проте, ніколи нічого доброго не вчимося. Кажуть часто, ніби історія - то вчителька життя, але досить хоч трохи уважніше приглянутися до сучасного життя, щоб переконатися в повній хибності цього твердження. Історія повторюється - казали ще в давнину, так само можемо казати це й тепер. Ось, скажемо, справа нового стилю - це стара, давня наша справа, яку ми, українці, не раз уже болюче на спині своїй переживали. Маємо вже досвід, маємо його аж надто багато, і мусимо ж оглядатися на цей досвід.
У цій статті своїй я хочу коротко розповісти, як ще на початку заводили новий стиль серед українців. Хочу пригадати те, що пережили ми ще в XVI віці, бо те пережите так близько нагадує сучасне.
Ще з найдавнішого часу календар мав релігійне значення, особливо в очах простого народу. І власне через це довго не було змоги встановити бі-льш-менш відповідний календар. За 46 років до Різдва Христового за цю справу взявся римський імператор Юлій Цезар; він, як pontifex maximus, і провів реформу старого календаря. Усе потрібне для цього зробив йому олександрійський астроном Созиген (Sosigenes). Систему Созигена затвердив Юлій Цезар, і цей календар став зватися Юліанським.
Значно пізніше, року 325-го, цей Юліанський календар прийняла вся християнська церква, й затвердила його на Нікейськім Соборі. З того часу календаря цього вірно додержувалися всі християнські церкви.
Але Юліанський календар, дуже простий і зручний у своїй основі, проте не був точним - він приймає рік за 365,25 дня, тоді як справді рік астрономічний має 365,2422 дня, цебто Юліанський рік довший за астрономічний аж на 11 хвилин і 13,9 секунди; ця різниця за 128 років складає одну добу.
Дуже рано звернули увагу на неточність Юліанського календаря; цікаво, що першими почали підкреслювати недоліки цього календаря грецькі вчені. Так, у середині XIV віку проти Юліанського календаря писав грецький ієромонах Матвій Властар; трохи пізніше проти нього виступав і візантійський письменник XIV віку Никифор Григора.
Але найбільшу увагу на недоліки Юліанського календаря звернув-таки Рим та римський папа. Над поправкою календаря працював багато папа Леон X. Собори Констанцький та Базельський також звернули увагу на потребу виправлення календаря, бо весіннє рівнодення, яке Нікейський собор установив на 21 березня, з бігом часу все потроху відбігало від цього дня. Собор Тридентський справу виправлення календаря цілком доручив папі. І ото ж папа Григорій XIII року 1578-го покликав до праці кращих учених та деякі університети і доручив їм справу реформи Юліанського календаря. Всю цю роботу для папи проробив головним чином калабрійський учений Луїджі Лілліо (Liliio). Щоб весіннє рівнодення повернути на 21 березня, вирішено тоді додати до Юліанського календаря нових 10 днів. Історична булла папи Григорія XIII про реформу календаря появилася 24 лютого 1582 p. («Inter gravissima»); папа наказав, щоб після 4 жовтня йшло не 5, а 15 жовтня.
Про реформу календаря добре знали вчені того часу, і скрізь її обмірковували; багато було й таких, що відкрито заповідали, що користі від нового календаря не покриють тієї мішанини, яку він, безумовно, викличе. Так воно й сталося. Новий стиль прийняли тільки католицькі народи - Італія, Іспанія та Португалія розпорядження папи виконали в призначений день, а Франція та Нідерланди - через два місяці. Католицька Польща прийняла новий стиль тільки через рік, а Угорщина - аж 1587 р. Землі протестантські та православні рішуче відкинули-новий стиль.
Новий стиль, безумовно, був ліпший за Юліанський, бо той справді потребував-таки доброї направи. Але його не прийняли. Чому? А тому, що цю реформу пророблено в Римі, і в життя проведено такими методами, які православні рішуче осудили. Григоріанському календареві відразу надано релігійного католицького забарвлення, а це зробило його нездатним до прийняття в усіх землях протестантських та православних. За справу введення нового стилю взялися головним чином єзуїти, взялися з такими методами, що вони скоро зробили цю справу чисто католицькою догмою. Це католицьке забарвлення, надане Григоріанському стилю ще в XVI віці, лишилося за ним ще й сьогодні.
Папа Григорій скоро пересвідчився, що введення нового календаря в життя справді йде не так, як сподівалися. Року 1583-го папа шле своїх послів до Константинопольського патріарха Єремії з багатими дарунками та з пропозицією прийняти новий стиль. Єремія дуже ввічливо прийняв послів, але відповідь обіцяв дати пізніше, по докладному ознайомленні зі справою. Так само звертався папа через свого нунція Поссевина й до могучого оборонця українського народу князя К. Острозького, прохаючи його вплинути на патріарха Єремію та на український народ. К. Острозький справді запитав патріарха Єремію, що робити з новим стилем.
У листопаді 1583 р. патріарх Єремія скликав до Константинополя Собор східного духовенства. Собор дуже уважно обміркував календарну справу і 20 листопада виніс свою постанову про новий стиль. Новий календар визнано тільки черговим експериментом, який так любить робити Рим на свою руку; визнано, що в Юліанському календарі справді є недоліки, але є вони також і в новім; зате старий календар зберігає давнє канонічне правило - не святкувати Великодня ні разом із жидами, ні перед ними, як то року 325-го постановив Нікейський собор згідно з 7 апостольським правилом; а новий папський календар порушив якраз це основне правило. Постанову собору оповістили по цілому православному світі. А хто наважився б святкувати по новому календарю, тому загрожували прокляттям.
Так постала календарна прірва між православним Сходом та католицьким Заходом, прірва, не засипана й сьогодні.
Справа заведення нового календаря ніде не набрала таких гострих форм, як у Польщі, серед українського народу. Український народ відразу гостро поставився до спроби зламання свого традиційного календаря. Не було згоди й серед самих католиків. Найкращим астрономом тогочасним у Польщі був доктор медицини та астрономії в Краківській Академії Ян Лятос. Це була людина високої освіти, щедро обдарована від природи. Характер мав прямий і ніколи не ховався з своїми думками. Ось цей Ян Лятос і виступив проти нового Григоріанського календаря. Свої докори новому календареві Лятос подав до Краківської Академії, але та не прийняла їх; тоді завзятий астроном свої критичні замітки на календарну реформу переслав до Рима, проте там не звернули на них відповідної уваги. Щоб відмежуватися від непокірного астронома, Краківська Академія в 1582 р. внесла до мійських книг заяву, що вона не поділяє думок свого товариша. А тим часом думки Лятоса ширилися по краю й підбадьорювали українців до опозиції новому стилю.
Найповажніший муж українського народу, найсильніший оборонець віри православної князь К. Острозький рішуче став проти нового стилю. А між тим армія єзуїтів взялася всякою ціною таки змусити «схизматиків» українців святкувати по новому стилю (тепер це стало рівнозначним святкуванню по-католицькому). Острог, де тоді містилася славна Академія українська, став центром оборони старого календаря. І справді, православні мали за собою канонічні підстави; що папа Григорій зламав віковічну традицію й змусив святкувати католицький світ по-іншому - це було ясним для кожного. І. Острозька Академія завзято виступає на оборону свого віковічного календаря.
Але католики не мали охоти вести літературну полеміку з православними і відразу схопилися за таке, що назавжди вбило всяке порозуміння в календарній справі. Так, року 1583-го львівський католицький архієпископ Соліковський, розагітований єзуїтами, вирішив силою примусити львівських українців таки прийняти новий стиль. Якраз на свят-вечір, 24 грудня 1583 р. по старому стилю, він послав брата свого Войтеха разом з крилошанами та купою слуг, щоб вони силою позамикали православні церкви. Скрізь було повно святково настроєного народу; озброєні посланці Соліковського з криком та галасом вривалися до церков та монастирів і силою розганяли священиків та народ, а на церковні двері понавішували архієпископські печатки. Це небувале насилля стало дуже голосним серед усього українського народу. Народ скрізь почав ремствувати. Запротестували проти нього й українські та білоруські чільні православні люди. І ось це голосне насилля підлило масла в календарну боротьбу і зробило її ще більше запеклою та безконечною.
На протест князя Острозького та інших українських магнатів король польський Стефан Баторій змушений був дати православним 21 січня 1584 р. свою грамоту, в якій він урочисто публічно заявив, що православним вільно святкувати свої свята по старому стилю, а цивільній владі наказав сторожко пильнувати, щоб православним не робили в святкуванні ніяких перешкод. Але католицьке духовенство вже так завзялося таки примусити непокірних «схизматиків» святкувати по новому стилю, що грамота королівська бажаного заспокоєння не принесла. Король змушений був ще два рази писати свої грамоти - 18 травня 1585 р. та 8 вересня 1586 р., аж поки розбурхане духовенство хоч трохи не заспокоїлося.
Цього саме часу проти нового стилю виступає й Острозька Академія - 1587 р. виходить з Острозької друкарні дуже цікавий полемічний твір Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного». Славний учений свого часу, перший ректор Острозької Академії Герасим Смотрицький, батько відомого Мелетія, приймав жваву участь у релігійній полеміці свого часу. Книжка його «Ключ царства небесного» направлена проти нового стилю - написана сильно, жваво і влучно. Смотрицький дивиться на календарну справу з буденного життєвого погляду й показує, що приніс оцей новий календар.
«З направи календаря, - пише Г. Смотрицький, - вийшло мало добра, а тільки великий та чудний розрух стався майже по цілому світі. І не тільки в ділах церковних, але й у справах світських скрізь почалася з тієї направи велика сварка та ненависть поміж людьми, тягнучи за собою багато непотрібних шкод. Перше. Ось чоловік бідний та вбогий, що з праці рук своїх та в поті чола мусить їсти хліб свій, і з тієї ж праці мусить задовольняти й пана та давати йому, що накажуть; звик він від предків своїх віддавати належне Богові й належне панові. А тепер він до того жодним способом не може потрапити. Ось пан йому приказує працювати в ті святі дні, які він здавна святкував. Боїться бідака Бога, боїться й пана - і мусить забути про більшого та служити меншому, бо про Бога чув він, що Він довготерпеливий та многомилостивий, а про пана добре знає, що той короткотерпеливий і маломилостивий... І коли не займуть його, то воли його займуть уже певно...
Прийде панське свято, - рад би бідака вбожество своє працею підпомогти, та боїться пана і - святкує... А часом за тими бідами не тільки нового панського свята не пам'ятає, але й про своє старе забуває, в чім і Богу й пану буває винним. Зверху нужда його доїдає, а в середині сумління гризе. І не маючи порятунку, такий бідолаха мусить нагороджувати біду свою наріканням та сльозами, - і я не знаю, чи в таких своїх розкошах часом не проклинає він того календарного поправителя...
Друге. Так само й по містах на свої нові свята нас не випускають, забороняють нам робити, хватають і саджають... А городяни ж повинні святкувати свої давні свята, але в цім їм заважають, і вони невинно поносять різні шкоди та втрати і вдома, і в полі, і в дорозі, - і вони також не мають за що його (пана) благословляти...
Третє. Також і на ярмарках та в справах купецьких, в різних записах одні по-старому, а другі по-новому, - виходить тільки плутанина та втрата, а часом і сварка., і через усе те не всі бодай дякують «Бодай здоров поправляв»...
Четверте. А ось вам чоловік та жінка; сам Бог повелів першому наказувати, а другій слухатися та коритися; в Божих молитвах, у постах та святах мають вони бути як одне серце й одні уста. А тепер отой новий календар заліз і сюди, де собі побралися православний та католик. Бо ж коли одному з них буває середопістя, то другому запуски, а потім одному страсті Христові, а другому весела розпуста... Так само й усі свята рокові перше святкували радісно з дітками та з слугами на хвалу Божу, а тепер мусять святкувати різно, від чого певне одному буває маркотно, а другому немило...
Ото ж усю цю календарну направу треба назвати «покривленєм», а не поправою, бо вона більше вадить, як помагає...» (Архив Южной и Западной России. Ч. 1. Т. VII. С. 253 - 255).
І так далі - Смотрицький гостро та їдко висміяв новий календар; книжка його широко розійшлася по православному світі, і скрізь підохочувала українців до завзятого спору проти «папської видумки».
Через рік, року 1588-го, з Острозької друкарні вийшла нова полемічна книжка - «Книжица» Василя Суражського. У цій книжці в V розділі Суражський виступив і проти нового календаря. Твір Василя Суражського дуже солідний і науковий; Смотрицький показав недоліки Григоріанського стилю в буденнім житті, а Суражський науково довів його неканонічність та різні вади і теж закликав українців міцно триматися свого традиційного календаря.
Це був тільки початок літературної полеміки проти нового стилю. Року 1596-го відомий Степан Зизаній видає книжку «Казанье об антихристе», де розвиває протестантську тодішню думку, ніби папа - то антихрист, а також подає сильно написаного листа патріарха Константинопольського проти нового календаря.
Десь цього ж часу з Острозької друкарні вийшла й відома книжка: «Апокрисис» славного тоді Христофора Филалета (Бронського). Логічно, спокійно та послідовно Бронський трощить новий стиль і доказує його хибність.
Не всі прийняли новий календар і на Заході. «Деякі західні астрономи, - пише Бронський, - видали книжки проти календарної реформи, доказуючи, що її зроблено без потреби; інші визнають, що реформа потрібна була, але її зроблено не відповідно до потреби... І коли ми бачимо, що панове римляни, називаючи цю реформу річчю маловажною, все-таки настирливо намагаються накинути її й нам, то ми боїмося, щоб під цим календарем не було чогось іншого і щоб разом із цією папською видумкою з часом не накинули нам іще чогось більш неприємного... Панове римляни прийняття календаря звуть ділом маловажним, кажучи, що це не догмат віри й не відноситься до спасіння; коли так, то їм нема чого домагатися, щоб ми таки приймали його, і вони не мають причин так ремствувати на нас за те, що ми не приймаємо того, що самі вони звуть маловажним...»
«Ми не перечимо, - пише Бронський, - що по всіх містах грецької віри є й католики. Нехай так, але ж більшість населення в цих містах визнає грецьку віру, і тому було б справедливішим, щоб меншість покорилася більшості. А коли це не вгодно, то що заважає кожному святкувати свої свята, як наказує йому його церква? Жиди ж он навіть святкують, коли хотять, по свойому законові, хоч і не мають своїх сіл... А ми, люди грецької віри, легко можемо довести, що маємо багато таких сіл, де римлян зовсім немає. А коли справа йде про згоду політичну, то ми не бачимо причин, чому б могла заважати їй різність календаря, коли вона не заважала цій згоді перед тим. Коли ж справа йде про згоду духовну, то починати її прийняттям календаря значило б починати її з дуже тонкого місця, бо декілька років тому ми мали один календар, а проте згоди між нами не було, бо ж була різниця в інших речах!..» (цитую по: Сущов Н. Исторический очерк попыток католиков ввести в Южную и Западную Русь Григорианский календарь. К., 1888. Звідси беру й багато іншого).
Ось таку започатковано полемічну літературу проти нового календаря. Спочатку, в XVI віці, моральна перемога цілком була на боці українців - мішанина від нового стилю все-таки скрізь була така велика, що католики поважно боронитися не змогли. Діячі унії 1596 р. - Іпатій Потій та Кирило Терлецький - хотіли були завести й новий календар, але спротив народу такий був упертий, що думку цю мусили вони покинути - уніати й до сьогодні не прийняли нового стилю і міцно боронять старий споконвічний свій стиль.
Звичайно, католики не мовчали і так само почали завзято писати проти старого стилю. Спершу нападали вони на Яна Лятоса і таки добилися свого - 1601 р. Лятоса вигнано з Краківської Академії, і мужній астроном перейшов до Острога і працював уже тут під захистом князя К. Острозького. З'ївши Лятоса, католики взялися за православних і виступали проти старого стилю і з церковних катедр, і в окремих книжках. Завзята боротьба точилася аж до середини XVII віку, і тільки з того часу, переконавшись в остаточній упертості «схизматиків», католики до певної міри дали спокій українцям.
Але ця боротьба за календар дорого коштувала українцям і добре далася їм взнаки. Католики не тільки вели літературну полеміку, але для впровадження нового стилю часто використовували і свою збройну перевагу. А різні повновласні пани по селах робили з українським народом та з його духовенством, що хотіли... І тільки дивуватися можна тій величезній відпорній силі українського народу, що таки в боротьбі за календар вийшов переможцем, і на спині своїй доніс нам чистим споконвічний наш стиль...
Що справа була справді нелегкою, на це приведу ось таке свідоцтво. Славний митрополит Київський Петро Могила в своїх записках розказує таке: «В перемиській землі пан Еразм Гербарт, у піст перед Різдвом Христовим, за декілька день перед своїм латинським Різдвом, за радою своїх ксьондзів, зібрав до себе всіх православних священиків з протопопом їхнім, числом 12, зо всіх сіл своїх (багатий був), і наказав їм разом з ним по новому календарю святкувати Різдво й м'ясо їсти, Всі священики зреклися і воліли ліпше смерть прийняти, аніж зламати свій споконвічний календар. Пан дуже розгнівався, обезчестив їх і безбожно ганьбив православну віру. Потім наказав замкнути священиків до темниці. А вони плакали й стогнали та молилися Богу, радуючись, що сподобилися за правдиву віру безчестя та темницю прийняти. Єпископ їхній Михайло Копистянський також наказував їм потерпіти за віру. І священики з плачем у темниці підносили руки свої до Бога, просячи не дати віри православної на сміх та поругу й заступитися за них. І коли вони молилися, несподівано захорував Гербарт. Слуги догадалися, що то кара Господня, і побігли до темниці, щоб випустили всіх священиків. Але не добігли вони й до темниці, як пан їхній «испроверже злую свою душу...» (архив Южной и Западной России. Ч. 1. Т. VII. С. 101 - 105).
Як бачимо, серед нашого українського народу складалися навіть легенди про мужню оборону свого споконвічного календаря. Поговоріть з волиняком ще й сьогодні - він вам розповість не одну таку сумну легенду, переказану йому дідом його... Занадто дорогою ціною виборов собі український народ право на споконвічний стиль свій, щоб легко та скоро забути про його...
Дуже поволі ширився новий календар і по Європі. Германія, Данія та Голландія прийняли його тільки 1700 р., Англія - 1752 р., а Швеція - 1753 р. А це тому, що Григоріанському календареві відразу надали релігійного забарвлення; правда, має він багато й наукових хиб, так що славний американський астроном Ньюкомб радив вертатися-таки до Юліанського календаря. Звичайно вказують, що за 10000 років при Юліанськім календарі Різдво припаде на весну, а Великдень - на літо; але на це резонно відповідають: чи помітить хто таку зміну, і чи за 10000 років люди пам'ятатимуть, що колись вони святкували Різдво зимою?
Ось оці події, що відбулися на світанку заведення нового стилю, я й хотів пригадати тепер, коли розпочиналася була знову ця така стара наша боротьба. Історія мусить-таки бути нам учителькою життя - нехай же навчать нас хоч чогось усі ті події, про які я тут розповів. Довгий та тернистий шлях, по якому йшов та йде наш український народ, дуже дорогою ціною виборює він собі право на окреме життя, на свою віру, на свої звичаї; але що раз він собі виборов, тим вже легко не поступається.
