Праця Володимира була епохальною в житті українського народу, за що князя цього й названо Великим. Це справді був великий реформатор свого часу, який міцною рукою своєю повів Україну на Захід і прищепив їй західну культуру. Християнство ширилося з Заходу на Схід поволі, але рішуче, не маючи для себе фізичних перепон; до нас воно прийшло найпізніше, бо ми були найдальше на Схід; так само, наприклад, пізніше ширилася з Європи величезна культурна сила - друкарство.
Ставши християнином, Володимир, як каже наш літопис, зовсім змінив своє життя і став ревним християнином, але він залишався щедрим та веселим, щотижня справляв собі гулянки. «По вся недели, - каже літописець, - устави на дворе в гридьнице пир творити й приходити боляром, и гридем, и соцьким, и десятьским, и нарочитым мужем при князи и без князя; бываше множество от мяс, от скота и от зверины, бяше бо изобилью от всего». До хворих та бідних Володимир став надзвичайно милостивим; про це літописець оповідає: «Повеле всякому нищему и убогому приходити на двор княж и взимати всякую потребу - питье и яденье и от скотьниць (казни) кунами (грішми). Устрой же и се, рек, яко «немощнии и больнии не могут долести двора моего», повеле пристроите кола (вози) и складаше хлебы, мяса, рыбы, овощь разноличный, мед в бчелках, а в другых квас, возити по городу, впрашающим: кде больнии и нищь, не могы ходити? тем раздаваху на потребу». Звичайно, це вже перебільшення, як перебільшенням було в літописця й нагромадження найрізніших великих гріхів на Володимира - літописцеві, духівнику з виховання, хотілося за всяку ціну показати, як християнство змінило князя-язичника.
Охрестивши киян, Володимир зараз же закладає й школи в себе - він набирає дітей («нарочитые чади») своїх бояр та ліпших горожан і наказує їх учити; цим Володимир поклав у нас початок шкільної справи, бо хотів мати в своїй державі освічених робітників. Думати, що це він так готував майбутніх священиків, не можна, бо для цього не потрібно було забирати дітей боярських та й взагалі дітей, бо ж з них довго довелося б чекати священиків. Але, певне, Володимир таки закладав якісь школи для підготовки священиків, бо їх йому потрібно було багато. Необхідні книжки як для церков, так і для шкіл діставали з Болгарії.
Зараз же по охрещенні киян Володимир почав ставити в Києві величну церкву - це була єдина на той час камінна церква, - яку й закінчив 996 р. Це була Успенська церква, відома в нас під назвою Десятинної, бо Володимир дав на неї десятину прибутків. Церква ця стала символом перемоги християнства над старою вірою - її поставлено на тому горбі, де до того стояв ідол Перуна.
По охрещенні (в 987 р.) Володимир жив іще 28 років і помер 15 липня 1015 р., проживши десь 55 чи 56 років. Поховали князя в Десятинній церкві, поруч з гробом жінки його Анни, що померла в 1011 р.
Під час татарщини 1240 р. моші князя Володимира лишилися під руїнами Десятинної церкви і тут пробули аж до XVII в., до митрополита Петра Могили, який 1635 р. знайшов ці мощі й пізніше переніс їх до Софійського собору. Голова князя Володимира була в Печерській Успенській церкві, а щелепи - у Московськім Успенськім соборі (їх подарував 1640 р. Петро Могила цареві Михайлу Федоровичу).
Пізніше князя Володимира зараховано, за його величезне діло, до числа святих. Але коли саме сталася канонізація Володимира, точно не знаємо - певне, десь по 1240 р. Щедрі та шумні гулянки Володимирові довго жили в пам'яті народній, і вони були причиною такої пізньої його канонізації; в літопису князя Володимира названо святим уперше тільки під 1254 роком.
