Володимир не закінчив і половини тієї величної праці, яку він поклав собі за мету свого життя. За князя Володимира охрещено головним чином тільки корінну Україну, та й то не всю, а переважно великі міста та більш доступні села. Велика частина України за Володимира таки ще охрещена не була; не була охрещена в більшості також і та північна частина Володимирової держави разом з іншими інородцями, яка пізніше склала Московське князівство. Священиків так само Володимир не встиг підготовити в потрібному числі.
Але скоро по смерті Володимира Великого таки знайшлася людина, що взялася достойно докінчувати величну справу європеїзування України, - це був син Володимирів Ярослав (1019 - 1054), якого прозвано Мудрим. Ярослав докінчував, правильніше сказати - закріпляв працю свого великого батька. Літописець правильно оцінює працю Ярослава в порівнянні з працею його батька: «Яко же бо се некто землю розотрет, другий же насеет, тако и сей (Ярослав): отець бо его Володимер взора и умягчи, рекше крещением просветив, сей же насея книжными словесы сердца верных людий».
Історія лишила нам мало звісток, що саме робив Ярослав для охрещення тієї частини України, яка ще тоді не була охрещена; певне, він поглиблював християнство, несучи його потроху й на села, в глухі кутки своєї держави. Але головну свою увагу Ярослав звернув на поширення освіти серед українського народу.
Освітою тоді Україна не пишалася. Князь Володимир заклав міцні підвалини для цієї освіти, скерував її на європейські шляхи. Цю ж справу, але вже в більшому розмірі продовжував і Ярослав. В першу чергу він засновував школи, де вчилися діти визначних людей - бояр та купців, тодішньої української інтелігенції. Частина цих вихованців могла йти пізніше й на священиків, але, певне, менша частина: кадри священиків готувалися головним чином з рядів низової інтелігенції та селянства, для чого були й окремі школи при дворах єпископських, під їх оком та керуванням. Отож число священиків за Ярослава значно збільшилося, і вже вони поширювали християнство і серед низів українського народу.
Літопис нам розказує, що Ярослав звернув окремо свою увагу на виготовлення таких потрібних для народу книжок. Друкування тоді ще не знали (його вигадали тільки в половині XV віку), книжки були писаними, а через те дорогими, бо для їх виготовлення треба було затрачати багато часу; та й паперу тоді ще не було - писали на відповідно виготовленій телячій шкурі, що звалася пергамін (бо з малоазійського міста Пергама). Отже, через те книжок в Україні було мало; а між тим церкви множилися й конче потребували книжок. Богослужбові книжки в Україні появилися, певне, ще до Володимира, ще. в IX віці; зараз же, як ці книжки появилися по праці св. братів Кирила та Мефодія, їх спроваджувала собі та християнська громада, яка була в той час у Києві. За час Володимира цих книжок стало вже значно більше, але їх усе не вистачало для тодішніх церков. Спроваджували ці книжки звичайно з Болгарії, де християнство прищепилося раніш, як у нас. Книжки були писані болгарською мовою, але мову цю тоді ще добре розуміли й в Україні; читали ці книжки вже тоді з своєю українською вимовою.
Книжки були головною підвалиною поширення християнства та освіти, а тому князь Ярослав почав збирати ці книжки в такому числі, щоб їх вистачило на всі церкви. Літопис про це розказує так: «И собра (Ярослав) писцы многы и прекладаше от грек на словенськое письмо; и списаша книги многы... Многы написав, положи в святий Софьи, церкви, юже созда сам». Отже, це свідчить, що Ярослав перший заклав уже державну бібліотеку при храмі св. Софії в Києві. Він зібрав потрібне число перекладачів - це були почасти греки, що вже добре знали церковну мову, почасти свої вихованці, а почасти, може, й болгари. Легше було зібрати потрібне число переписувачів з тих-таки людей. От ці перекладачі та переписувачі й виготовляли потрібні богослужбові книжки, що розходилися по всій Україні і з яких складалася й бібліотека. Звичайно, в той час були вже переписувачі й по інших містах України, і вони також готували (переписували) богослужбові книжки. Ярослав зібрав у Києві багато потрібних перекладів, і тут же головним чином готувалися й списки з них. Ось ця освітня праця Ярославова й стала головною працею його життя.
Звичайно, піклувався Ярослав і про збудування потрібного числа церков; у самому Києві він вибудував величний храм Софії (мудрості Божої) - найбільшу церкву в Україні, а коло неї два монастирі - Георгіївський чоловічий (Ярослава при хрещенні названо Георгієм) та Ірининський жіночий (жінка князя звалася Іриною).
