Величезна подія в житті українського народу - його хрещення за часів князя Володимира Великого в кінці X віку - лишається ще й тепер не виясненою в своїх подробицях. Багато писано про велику цю подію, але в більшості вчені-дослідники рідко коли погоджувалися в своїх висновках. А це все тому, що про цю найбільшу подію нашої історії, подію, що виразно визначила дальший напрям української культури, ми маємо дуже мало певних джерел. Сучасники цієї великої події ще не розуміли всієї ваги її і тому не лишили нам про неї докладних відомостей; а може, й лишили, та вони не дійшли до нас: їх понищив час та вогонь. Сучасники-сусіди так само не записали нам усіх подробиць нашого хрещення, бо це для них, уже давніше охрещених, не було занадто великою подією - для них це був нормальний процес християнізації всього тодішнього світу.
Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в своїй літературі, подає нам наш так званий Початковий літопис - пам'ятка початку XII віку, що писана була десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним - воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер. Літописне оповідання стало в нас традиційним, якого не можна було займати, не наражаючись на урядові неприємності. Критики цього літописного оповідання в нас не було - звичайно, сліпо вірили всьому, що оповідає нам давній літописець.
І тільки 1871 р. відомий професор Московської духовної академії Євген Євстигнійович Голубинський в «Журнале Министерства народного просвещения» за 1871 р., а потім 1880 р. в праці «История Русской Церкви», т. І (друге видання вийшло в 1901 р. в московських «Чтениях») піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; Голубинський непохитно довів, що літописне оповідання - це пізніша вставка до нашого Початкового літопису (таких пізніших вставок у літопису багато).
Голубинський влучно й науково розбив майже все оповідання літописця як таке, що не відповідає правді, і замість нього подав своє, що спирається головним чином на писання двох письменників XI віку, що писали за часу сина Володимирового - князя Ярослава Мудрого, мниха Якова («Похвала» князю Володимиру та «Сказание» про смерть мучеників Бориса й Гліба) та Нестора («Чтение» про страстотерпців Бориса та Гліба); Яків та Нестор жили ближче до Володимира Великого і тому могли знати події охрещення ліпше за літописця, що писав пізніше.
Всі інші вчені, що пізніше писали про охрещення українського народу, звичайно або розбивали (невдало!) твердження Голубинського, або новими даними підпирали його думки. Дуже солідну рецензію на капітальний труд Є. Голубинського дав професор Київської духовної академії Іван Малишевський («Отчет о 24 присуждении наград гр. Уварова». Спб., 1882. С. 19 - 187), який не тільки підкреслив заслуги Голубинського, але подав і свої думки; в питанні про хрещення Володимира та українського народу Малишевський нерішуче боронить літописне оповідання.
Вчений Василевський у статті «Русско-византийские отрывки» («Журн. Мин. нар. пр.». 1876. III) подав звістки візантійських та арабських джерел про охрещення. У 1883 р. вийшла цінна праця барона В. Р. Розена «Император Василий Болгаробойца. Извлечения из летописи Яхъи Антиохийского» (додаток до 44 т. «Записок» Академії наук); для нас цікаве те місце Ях'ї (жив у X - XI вв.), де він розказує про оженіння князя Володимира з Анною та про його охрещення. Добру рецензію на цю працю дав Ф. Успенський в «Журн. Мин. нар. пр.» (1884. Кн. IV. С. 282 - 315). Коротку, але змістовну статтю «Современное состояние вопроса об обстоятельствах крещения Руси» в «Трудах Киев. дух. акад.» (1886. Кн. XI. С. 587 - 606) написав /. Линниченко, спиняючись головним чином на Корсунській справі. В IX кн. «Киевской старины» за 1887 р. вміщено статтю П. Л. Лебединцева «Когда и где совершилось крещение киевлян при св. Владимире», де автор невдало боронить літописне оповідання. Проти цієї статті виступив професор В. Завитневич, умістивши в «Трудах Киев. дух. академии» за 1888 р. (Кн. I, с. 126 - 152) цінну й солідну статтю «О месте и времени крещения св. Владимира и о годе крещения киевлян». На статтю В. Завитневича звернув свою увагу професор А. Соболевський у «Журн. Мин. нар. пр.» 1888 року (Кн. VI, с. 396 - 403) в статті «В каком году крестился св. Владимир»; Соболевський боронить літописне оповідання, бажаючи розбити всі висновки Завитневича й довести, що Яків та диякон Нестор жили пізніше літописця, а тому їхнім писанням не можна давати більшої віри, як літописцеві. Віт. своєї «Історії України-Руси» (вид. 2) професор М. Грушевський дав добрий перегляд усієї справи охрещення й подав докладну літературу.
Оце найголовніша література для того питання, про яке я хочу розказати в цій своїй статті (докладнішу літературу читач знайде в згаданих працях, особливо у М. Грушевського). Хрещення українського народу - це така важлива подія в українській історії, що про неї мусить трохи ширше знати наше громадянство, яке я й хочу коротко познайомити з головними питаннями цієї події, як їх освітлює сучасна наука.
