1. Християнство серед українського народу в доісторичну добу

Чи було в нас, в Україні, християнство в доісторичну добу, цебто в добу до постання в Україні організованої держави, десь у VIII чи в IX віці? На жаль, прямих свідоцтв для позитивної відповіді на це питання не маємо; але все те, що маємо, красномовно свідчить нам, що християнство з'явилося в Україні в більшій чи меншій мірі надзвичайно рано, певне, ще десь в апостольський вік, і держалося тут у малім числі аж до офіційного хрещення українського народу за часів князя Володимира.

З дуже давнього часу, десь ще з VII віку перед Різдвом, почали греки селитися на північному березі нашого Чорного (пізніше - Руського, цебто Українського) моря. Тісно й неспокійно було грекам на своїй рідній землі, а тому вони рано почали кидати її та шукати собі ліпшого, затишнішого притулку. Ось таким притулком для греків і стали південні наші землі - узбережжя Чорного моря. З бігом часу число греків тут усе побільшувалося; постало тут немало й багатих та великих торговельних грецьких міст, як от Ольвія при гирлі Дніпра, Тира на Дністровім лимані, в Криму - Херсонес (або по-нашому Корсунь), Феодосія; крім цього - Пантикапея (де тепер Керч), проти неї на другім березі Фанагорія і т. п. Усі міста ці вели дуже жваву торгівлю з місцевою слов'янською людністю, про що нам красномовно свідчать різні археологічні розкопи - скрізь по Україні при цих розкопах знаходять грецькі гроші та грецькі вироби. Наші предки, що споконвіку заселювали теперішні землі українські, охоче торгували з цими грецькими колоніями, а головним чином вели з ними мінову торгівлю. Грецькі купці так само часто підіймалися Дніпром і торгували з своїми сусідами; таким чином, вони пливли Дніпром аж до його порогів, десь до теперішнього Олександрівська, на 14 днів дороги. Пізніш, як знаємо, через наші землі пройшов великий і важливий «путь із варяг в греки» - велика торговельна дорога, у нас головним чином Дніпром.

Пізніше, коли почало ширитися християнство, воно відразу, вже у вік апостольський, появилося й у грецьких колоніях по північному березі Чорного моря та по лиманах Дністровім та Дніпровім. Маємо достовірні відомості, що у вік апостольський християнство було на південному березі Чорного моря, наприклад, у Понті (див. про це: 1 Петр. I, 1), навпроти нашої Тавріди, а звідти дістатися йому до Тавріди було дуже легко. Маємо також свідоцтва церковних письменників уже з початку IV віку, що по північному березі Чорного моря проповідував апостол Андрій (ширше про це розкажу далі), якому в уділ припала Скіфія, цебто земля, заселена й нашими предками. Знаємо переказ про св. Климента, єпископа римського, який прибув десь наприкінці І віку до Херсонеса й застав там громаду християн у числі до 2000 люду. В Криму жили тоді готи, а ми достовірно знаємо, що серед них було багато християн і вони рано мали собі навіть окремого єпископа (див.: Голубинский Е. История Русской Церкви. Т. 1. С 31 - 32).

Блаженний Теодорит оповідає, що св. Іван Золотоустий посилав своїх місіонерів до грецьких сусідів - кочовиків-скіфів, що жили біля Дунаю, і вони проповідували там християнство й закладали церкви (там же. С. 16). Взагалі багато церковних письменників III - IV віку, наприклад Тертуліян (помер 240 р.), Афанасій Олександрійський (помер 373 р.), Іван Золотоустий (помер 407 р.) та блаженний Єроним (помер 420 р.), розказуючи про поширення християнства по світу, називають у числі народів, де прийнялося християнство, і скіфів чи сарматів (там же. С. 8-9).

Хто ж були оці скіфи, що між ними так рано защепилося християнство? Чи наші предки справді сусідували тоді з культурними колоніальними греками, що ширили навкруги себе християнство?

Три українських племені: уличі (чи угличі), тиверці та поляни споконвіку були найближчими сусідами грецьких колоністів; жили вони на південь від інших українських племен: уличі - між Дніпром та Бугом, а тиверці - на захід від них, по Дністру; на північ від них, по Дніпру, жили поляни. Безумовно, племена ці замешкували свої землі з найдавнішого часу, бо ж вони входили до складу тієї просторої території, де споконвіку жили слов'яни взагалі. Ось ці українські племена зазнали християнства з найдавнішого часу, можливо, що ще з віку апостольського. Ці три племені наші постійно вели жваву торгівлю з греками, часто їздили до грецьких колоній, а грецькі купці часто бували в них. Через усе це в нас мусило рано появитися християнство бодай у невеликому числі вірних.

Уличів та тиверців рано покорив собі дакійський цар Децебал, і тому вони належали до Дакії (пізніше МолдоВлахія). Римський імператор Траян (101 - 107 р. по Христі), пам'ять про якого знаходимо так часто серед українського народу, завоював собі всю Дакію, а з нею й наші українські племена тиверців та уличів; але Траян в адміністративному відношенні відділив ці наші племена від Дакії й приєднав їх до задунайської Долішньої Мізії (теперішня Болгарія); у цій Мізії християнство появилося десь у половині II віку, і воно, звичайно, могло впливати й на наших тиверців та уличів. Правда, в 271 р. по Христі кінчилося римське панування над цими племенами, але ж зараз за Дунаєм, наприклад у Малій Скіфії (тепер Добруджа), рано появилося християнство, був навіть свій єпископ; у цій Малій Скіфії жили й слов'яни.

Крім цього всього, наші тиверці та уличі часто служили в римському війську, бо вважалися народом хоробрим; при цій службі була їм повна можливість ближче пізнати християнство й приймати його. Бувало й так, що ці племена нападали на римські провінції й виводили звідти полонених християн, від яких також могли пізнавати нову віру. Десь у 869 р. охрестилася Болгарія, і вона також почала впливати на наші племена - уличів та тиверців і знайомити їх з християнством.

Безумовно, з найдавнішого часу познайомилися з християнством і поляни, українське плем'я, що сиділо по середньому Дніпрі. Поляни вели жваву торгівлю з грецькими колоніями по берегах Чорного моря та на гирлі Дніпра; часто самі їздили до греків, часто й грецькі купці бували в них. Під час цих жвавих зносин поляни багато перейняли собі з грецької культури; відкидати можливість, що поляни при цих зносинах часом приймали й християнство, не маємо жодних підстав. Звичайно, думати про дуже велике поширення християнства серед полян не приходиться, бо поляни не знали тоді ще міцної державної організації, а їх родовий устрій давав повну змогу міцно берегти стару віру своїх батьків.

У всякому разі зносини з грецькими колоніями та їхнє християнство мали великий вплив на наших полян і скоро зробили те, що вони стали найкультурнішими серед усіх українських племен. Уже наш найдавніший літопис підкреслює цю культурність полян. У той час, коли інші слов'яни «живяху звериньским образом, живуще скотьски», у той час наші поляни «своих отець обычай ймуть кроток и тих, и стыденье к снохам своим и к сестрам, к матерям и к родителем своим, к свекровей и к деверем велико стыденье имеху» (Летопись по Лаврентьевскому списку. С. 12); був у полян уже тоді цілком культурний спосіб оженіння, чого не знали інші слов'янські племена. Усе це, звичайно, можна приписати тільки культурному впливові грецьких колоній.

Грецькі колонії, що були на півдні нашої землі та по берегах Чорного моря, починають зникати десь з кінцем IV віку по Христі: через південні наші землі помандрували тоді різні дикі орди, і вони змели всі ці культурні грецькі оазиси.

В справі поширення християнства по Україні треба ще підкреслити роль Руси Азовсько-Чорноморської, або Тмутороканської, чи Прикавказької, про яку рано згадують арабські історики. Власне в Тмуторокані рано постала організована церква з власним єпископом, а все це не могло не відбитися й на Україні Київській.

Можна думати, що те християнство, яке прищепилося на нашій українській землі, може, ще в вік апостольський, це християнство вже ніколи потім не зникало з нашої землі. Звичайно, його знали тільки окремі родини, а може, тільки окремі люди; великого поширення воно не могло мати. Інша річ, якби не зникли були так рано грецькі колонії на півдні нашої землі - тоді, безумовно, Україна прийняла б християнство значно раніше, ще до князя Володимира.

Інші східні слов'янські племена, крім трьох українських - тиверців, уличів та полян, - певне, не знали християнства в доісторичну добу.

к оглавлению