Цариця Катерина (1762-1796) повела рішучу русифікацію України і всіма силами пильнувала, щоб зруйнувати старожитні вольності українські, пильнувала, «чтобы век и имя гетманов исчезло, не токмо б персона какая была произведена в оное достоинство». Катерина домагалася зрівняти в усьому Україну з Росією, провести нівеліровку по всім українськім житті; вона пильнувала вирвати з українців «развратное мнение, по коему поставляют себя народом от здешняго совсем отличным...»
Цариця ненавиділа українців за їхню культуру і вже 1764 р. призначила в правителі України графа П. А. Румянцева й наказувала йому добре стежити за нашою Київською духовною Академією. «Не безызвестно, - писала вона, - что обучающиеся богословию и определяющие себя здесь к чинам духовным заражаются многими ненасытнаго честолюбия началами...» (Соловьев С. История России. Т. 26. Кн. 6. С. 35-36).
I Катерина вміло та рішуче повела ворожу нам політику і за довге життя своє дощенту зруйнувала Україну...
Року 1775 серпня 3 дня вона видала маніфест про скасування Січі Запорізької (див : Полное собрание законов Российской империи. Т. XX. № 13354. С 190-193.).
Останнього кошового Січі Запорізької, старого Петра Калнишевського без жодної провини його, бо він навіть стояв за Москву, з наказу цариці схопили, закували в кайдани й відвезли на край світу - на Біле море, в Соловецький монастир, вкинули його в страшну тісну тюрму, замурували в льох, де старий і просидів один-одинцем аж 25 років і в цій в'язниці 4 грудня 1803 р. (за новим стилем) й Богові душу віддав...
І тоді ж, зруйнувавши Січ Запорізьку, Катерина забрала багато старих козачих клейнодів, старі грамоти, знамена і т. ін.; усе це забрали до Петербурга й потім сховали в Ермітажі...
Того ж таки самого 1775 р. 7 листопада видано нового маніфеста про «Учреждения для управления губерний Всероссийской Империи» (див.: Там же. № 14 392. С. 229-304.); ці «Учреждения» заведено було й по Україні, і вони скасували стару нашу міську автономію по Магдебурзькому праву та Литовському Статуту. Всім міським вольностям українським настав тоді край...
Не спинилася цариця Катерина й перед страшною карою всьому нашому простому народові - вона забила його в кайдани кріпацтва. Ще 10 грудня 1763 р. цариця заборонила селянам право вільного переходу від пана до пана (див.: Полное собрание законов Российской империи. Т. XVI. № 11 987. С. 454-457) - і це вже був початок кріпацтва... А 21 квітня 1785 р. вона видала жаловану грамоту про дворянські вольності, і тоді козацьку старшину нашу залічено було до дворянства, вона перелицювалася в «благородное сословие российскаго дворянства», а сотні тисяч вільних селян та козаків подаровано царським фаворитам та цьому новому дворянству (там же. Т. XXI. № 15228; Т. XXII. № 16 187. С. 344-358).
І тихий край наш з того часу занімів у кайданах кріпацтва...
