Православна церква на цілому світі едина, хоч маємо багато окремих самостійних церков: царгородська, антіохійська, олександрійська, єрусалимська, кіпрська, грецька, грузинська, болгарська, сербська, румунська, українська, російська й ін. Єдність православних церков виявляється найголовніше в тому, що всі вони визнають одного голову - Ісуса Христа та ті самі догмати - віри, що засновані на Св. Письмі. Мають ці церкви й одні головні канони, цебто апостольські правила, постанови семи всесвітніх та десяти місцевих соборів та правила св. отців.
Але поза цим усі православні церкви самостійні й окремі. Найхарактерніша риса, що відрізняє православну церкву від церкви католицької, це її національність - кожна православна церква національна, тоді як католицька церква в самій засаді своїй інтернаціональна. Кожна православна церква з бігом віків виробляє своє власне розуміння канонів, свою власну місцеву традицію, власну відправу богослужб, власні свята й т. ін. Наприклад, свято Покрови 1 жовтня для Української Церкви - велике свято року, для Церкви Російської - звичайне свято, а для Церкви Грузинської такого свята зовсім нема. Ось через це маємо справді церкви і Українську, Російську, Грузинську й т. д., а не церкви українського, російського, грузинського й інших народів.
Або ще приклади. У новогрецькій (елладській), церкві всі єпископи з 1922 р. звуться митрополитами, а первоієрарх - архієпископом. За Уставом Болгарської Церкви 1871 p. переміщення єпископів з кафедри на кафедру заборонене, як наказують і канони, й єпископ мусить оставатись на одній кафедрі ціле своє життя, чого не знає, скажемо, церква російська.
Через цю свою окремішність і національність кожної православної церкви, зокрема кожна з них, має й свого окремого голову церковного управління, зовсім незалежного від іншої церкви, тоді як католицькі церкви всіх народів мають одного голову - папу.
Багато хто з українського духовенства та церковної інтелігенції навмисне оминають термін «Українська Церква» й замінюють його на вираз «Церква українського народу», зазначаючи тим, ніби окремої Української Церкви не існує й існувати не може. Такий погляд в основі своїй невірний, бо всі православні церкви з засади національні. Отож я й ставлю головним завданням цієї своєї праці довести, що Українська Церква в своєму багатовіковому житті виробила так багато своїх власних місцевих ознак, які створили її окремішність, що вона сильно відрізняється від усіх інших православних церков, в тому числі й від Церкви Російської, цебто що вона справді є Церква Українська, самостійна.
Вороги православ'я завжди закидають українцям, ніби вони належать до Церкви Російської й сповідують російське православ'я, що в цілому світі не тішиться пошаною. Цей закид зовсім не слушний, бо українське православ'я тільки догматично однакове з російським, у всьому ж іншому воно сильно різниться від нього. Довгі віки існувала Українська Церква як церква, від Російської незалежна, і вона витворила своє власне розуміння православ'я, що міцно спирається на Св. Письмо, старі догмати та правдиві церковні традиції.
