Ось так літопис розповідає про причини хрещення українського народу, так він уявляє собі, чому саме обрано грецьку віру, а не яку іншу. Головна ідея тут - Володимира нахилили охреститися греки, Володимир порішив хреститися від греків, бо грецька віра найкраща. Місіонери розповідають Володимирові про свої віри, Володимир хоч язичник, але орієнтується в цих вірах, як першокласний богослов. Уже все це б'є нам у вічі й піддає сумніву, чи не видумка все це, хоч таке гарне та складне літописне оповідання.
Ми вже бачили вище, що політично-державні мотиви довели Володимира до думки про охрещення українського народу, довели, бо мусило так статися. І якраз ці політичні мотиви, а не мотиви якісь догматичні примусили Володимира прийняти власне віру грецьку. Звичайно, особа Володимира відіграла тут велику роль; з дитинства знайомий з кращими ідеями християнства Володимир легше піддавався думці охрестити ввесь свій народ, цебто приєднати його до європейської культури, а для цього не потрібно було спеціальних релігійних місіонерів, для цього не потрібно було цим місіонерам читати Володимирові довжелезні богословські трактати, бо ж трактати ці ледве чи розумів князь-язичник, усю цю справу, як ми бачили вище, легше й з більшим успіхом робило саме оточення Володимирове - його жінки-християнки, окремі варяги-християни, а в молодих літах - мудра бабка Ольга. Великий державний розум Володимира сам нахиляв його ближче стати до європейської культури, цебто прийняти християнство; релігійних посланців для цього йому не потрібно було.
Першим, хто критично поставився до літописної легенди про охрещення Володимира, був професор Є. Голубинський: він розбив це літописне оповідання, а замість нього дав своє. Голубинський цілком відкидає легенду про посольства до Володимира й від Володимира як мало згідні з правдою; докази Голубинський подає: а) логічні - незгідність факту цих посольств із здоровим розумом і б) історичні - незгідність їх з джерелами.
Справді, трудно допустити, щоб місіонери являлися до Володимира й пропонували йому свою віру так, як про це розповідає літопис. Психологічно так не могло бути. Хто хоче змінити віру батьків, той не трубить про це цілому світові - той перше тихо прив'язується до нової віри, віри якоїсь однієї, і вже потім зміна віри наступає сама собою, як результат попереднього переконання, що нова віра йому ліпша. Коли б дійсно до Володимира приходили різні посольства й пропонували йому зміну віри, то це мусило б викликати великий розголос, і Володимир скоро став би «зрадником» свого народу, бо той не дозволив би йому відкрито й публічно говорити про зміну віри. Бо ж віра ця для народу не була «лиха». Зміна віри, і то тільки в одному напрямі - на грецьке християнство, - підготовлялася в Україні поколіннями, а при Володимирі вона тільки дозріла, стала з політичних мотивів невідкладною потребою часу.
Літописне оповідання про присилку місіонерів до Володимира та послів від Володимира - це пізніша вставка до Початкового літопису, десь кінця XII або початку XIII віку; через те, що в цім оповіданні занадто вже вихваляються греки та все грецьке, можна здогадуватися, що автором літописного оповідання про охрещення Володимира був якийсь грек, що для того часу цілком можливе, бо ж того часу було в нас чимало грецького духовенства. Старші наші джерела - Іларіон, Яків та Нестор (не Літописець) ані одним словом не згадують про тих послів, що приходили до Володимира й пропонували йому змінити віру; коли б такі посольства були, про них би мусили згадати й ці письменники, що подали багато правдивих звісток про князя Володимира, Звичайно, політичні посольства до Володимира прибували не рідко, часом такі, що звертали на себе ширшу увагу; ось ці політичні посольства автор літописної вставки про охрещення міг легко обернути в посольства релігійні.
На постання нашого літописного оповідання про охрещення могло вплинути також подібне оповідання про те, як хозари прийняли іудаїзм. До хозарського кагана, що задумав змінити свою віру, являються вчителі: пантеїст, християнин і магометанин; вони говорять перед каганом довгі промови, нахиляючи його кожен на свою віру. Але вчителі християнин та магометанин посилалися на жидівство, як на свій початок, тому каган захотів вислухати й учителя Жидівського. Являється жид і переконує-таки кагана, що Жидівська віра ліпша за всі інші. І хозари (каган) прийняли іудаїзм. Трапилося це десь у половині VIII віку, але саме оповідання про прийняття іудаїзму хозарами записав у першій половині XII віку вчений - іспанський жид Юда Галеві. Оповідання це було дуже поширене, й воно могло вплинути й на наше оповідання про прихід місіонерів до Володимира.
Ті промови, які говорять посли перед Володимиром, певне, видумані; хто їх чув і звідки автор їх записав? Чи, може, хтось ці промови запам'ятав іще від Володимирового часу? Ні, це неможливо - промови ці склав сам автор оповідання, склав з нарочитою метою: опоганити всі віри, а віру грецьку похвалити. І справді, чи ж можна допустити, щоб болгарський посол сам так гудив свою віру, оповідаючи такі соромні небилиці про неї? Чи можна допустити, не грішачи проти здорового розуму, щоб посол від жидів малював свою віру (початок християнства) як відкинену Богом? Посол від папи майже нічого не говорить; у той час поділу церкви на православну та католицьку ще не було, і Володимирові, власне, й вибирати не було чого; але коли б таки був посол від папи, то він, певне, сказав би Володимиру промову, не меншу від філософа грецького. Зате грек говорить довжелезну промову й таки переконує Володимира, що грецька віра найліпша; звичайно, говорити таку промову перед язичником навряд чи потрібно, бо ж усе одно на Володимира більше вплинув малюнок Страшного суду, аніж глибокі догматичні міркування, але автору цих промов, певне грекові, треба було конче доказати, що ми, українці, таки вибрали собі віру найкращу.
Що промови місіонерів та послів - це фантазія автора їх, так дивилися на них уже в старовину і часом їх підроблювали. Так, у XVI віці в Україні так звані тринітари склали нового листа до Володимира, нібито від Івана Смери Половлянина. Іван Смера був послом Володимира на Захід, щоб оглянути віри, і пише до князя з Олександрії. Смера завзято нападає на греків та на їхню віру й уперто радить Володимирові не приймати грецької віри (див.: Малышевский И. И. Подложное письмо половца Ивана Смеры к. великому князю Володимиру Св. // Труды Киев. дух. акад. 1876).
Так само не видержує критики посольство Володимира до різних народів для оглядин їхньої віри. Володимирові, могутньому князю українському, зовсім не було потреби цікавитися вірою слабеньких тоді камських болгар; так само не було йому потреби приймати жидівську віру, бо політично в той час вона нічого не дала б українському народові. І вже зовсім не можна повірити літописному оповіданню про те, як посли наші були в «німців», певне, в Римі: такі майстри пишного богослужіння, якими були римо-католики, могли б, звичайно, урядити таке врочисте богослужіння, яке б нічим не поступилося грецькому. Але в цій справі Володимир виходив не тільки з релігійних міркувань - на перший план висувалися завдання політичні.
