Де охрестився сам князь Володимир, хто й коли його охрестив - нічого цього точно не знаємо. Я спочатку розкажу, як про це оповідає літопис; подаю літописне оповідання в українськім перекладі.
Наступного року, каже літописець, року 988 (6496), пішов Володимир з військом своїм на Корсунь, місто грецьке. Корсуняни замкнулися в місті. Володимир став по той бік міста в пристані, на один постріл від нього; горожани мужньо боронили своє місто, а Володимир насідав. Знемоглися люди в місті, а Володимир каже їм: «Коли не здастеся, то стоятиму й понад три роки». Але корсуняни не послухалися; тоді Володимир вирядив своє військо й наказав насипати вал (приспу) під містом. Але коли військо спало, то корсуняни, підкопавши стіну міську, крали насипану землю, носили до себе в місто й сипали посеред нього. Військо насипало більше, а Володимир стояв.
«І от один корсунянин на ім'я Настас пустив до війська Володимира стрілу з таким написом: «З колодязів, що за тобою на схід, вода йде по трубі; розкопай і перейми». Почувши це, Володимир звів очі до неба та й каже: «Коли це збудеться, то й сам охрещуся». І тут зараз Володимир наказав копати впоперек труб і перейняв воду; а люди знемоглися без води й здалися. Тоді Володимир разом з дружиною своєю увійшов до міста.
«І послав Володимир до царів Василя та Константина сказати таке: «Я взяв ваше славне місто; прочуваю, що маєте сестру, ще дівчину; коли не віддасте її мені, то з вашим містом (Царгородом) зроблю те саме, що з Корсунем». Почувши таке, царі засумували; відповіли вони Володимиру так: «Не пристойно християнам віддавати за язичників; коли охрестишся, то й сестру візьмеш, і царства небесного доступиш, і з нами одновірником будеш; коли ж цього не зробиш, не можемо віддати сестру за тебе». Вислухавши це, Володимир каже послам: «Перекажіть царям, що я охрещуся, бо вже давніше («прежде сих днів») пізнав вашу віру, і вона мені люба, як і служба ваша, про що мені оповідали мої посланці». Почувши таке, царі раді були і вговорили сестру свою на ім'я Анну, і послали до Володимира переказати: «Охрестися, тоді пошлемо сестру свою до тебе». Володимир відповів: «Нехай охрестять мене ті (священики), що прибудуть разом із сестрою вашою».
«Царі погодилися й послали (до Володимира) сестру свою, а з нею деяких урядників та пресвітерів. Але Анна не хотіла йти...
- Ніби в полон іду, - плакала вона. - Краще б мені вдома померти...
А брати вговорювали:
- Та ж через тебе Бог наверне українську землю на спасіння, і тим ти вбережеш землю грецьку від лютого війська... Хіба ти не бачиш, скільки зла накоїла Україна грекам? І тепер, коли не підеш, те саме нам зроблять...
І насилу вговорили сестру. Анна сіла на корабель, попрощалася з ріднею своєю і з плачем попливла морем. Коли прибула вона до Корсуня, то корсуняни вийшли їй назустріч з поклоном, ввели її до міста й оселили в двірці (в палаті).
З Божої волі цього часу захворів Володимир на очі й нічого не бачив. Не знав він, що йому почати, і дуже побивався. А цариця йому переказала:
- Коли хочеш видужати, скоріш охрестися; коли ж не охрестишся, то не відчепиться хвороба.
На це Володимир відповів:
- Коли цьому правда, то справді великий Бог християнський!..
І Володимир наказав охрестити його. Тоді єпископ Корсунський з царициними священиками, перше огласивши, охрестив Володимира; і як тільки поклав він руку на князя, той зараз став видючим. Побачивши таке несподіване виздоровлення, Володимир прославив Бога й сказав:
- Аж тепер пізнав я правдивого Бога!
Бачила все це й дружина Володимирова, і багато з них охрестилося. Охрестився князь у церкві св. Василія (а в Іпатіївім літопису - в церкві св. Софії); церква та стоїть посеред Корсуня, на корсунськім торгу; а Володимирів двірець стоїть край церкви й донині, а двірець царицин - за вівтарем. По охрещенні Володимир оженився з царицею».
Кінчається оце літописне оповідання про охрещення Володимира цікавим зауваженням: «Не знаючи про це, неправдиво говорять, ніби Володимир охрестився в Києві, а другі кажуть, що в Василеві (Василькові), а інші люди оповідають інше».
