Такий високий духовний та культурний стан Української Церкви не міг не впливати на сусідні православні церкви, в першу чергу на найближчу нам Церкву Московську. Вплив наш на Московську, пізніше Російську, Церкву був величезний не тільки в часи спільного життя X - XIV віків, але особливо в XVI - XVIII віках, коли власне українське духовенство своєю головою та своїми руками творило нову московсько-російську культуру. Богословські книжки з України весь час ішли до Москви, де, відповідно перероблені, лишалися на довгі часи. Московська Біблія 1663 р. - це тільки передрук Біблії Острозької. Українські служебники, требники та інші книжки так само стали основою церковного життя в Московії. Український Катехізис 1645 р. став на Москві основою віри аж до 1867 р., цебто до появлення Катехізиса митрополита Філарета. Взагалі нема такої ділянки церковного московського життя, де б не позначився сильний український вплив. Пригадаю тут, що реформи патріарха Никона та царя Петра I робили головним чином духовні українці.
Про український вплив на Москву ось що пише росіянин професор П. А. Безсонов: «Малороссы заняли в Великороссии самые видные и влиятельные места, от иерархов до управлений консисторий, ими устроенных, от воспитателей семьи царской до настоятелей монастырских, до ректоров, префектов и учителей ими же проектированных школ, до кабинетных и топографских ученых, делопроизводителей, дьяков и секретарей. Все почти подверглось их реформе, по крайности неотразимому влиянию: богословское учение, исправление священного и богослужебного текста; печатание, дела раскола, церковная администрация, проповедь, храмовое, общественное и домашнее пение, ноты, внешность архиерейских домов, образ их жизни, экипажи и упряжь, одежда служителей, напр. певчих, вид и состав школ, предметы и способы учения, содержание библиотек, правописание, выговор речи устной й в чтении (церковное мягкое г вместо твердого), общественныя игры и зрелища, и т. д., и т. д.» (Белорусские песни, 1871. С. VI). Коли сюди Додамо, що українці були парафіяльними, придворними, військовими та закордонними священиками, працювали місіонерами, законовчителями світських шкіл, перекладачами, іконописцями, граверами, - то це буде охоплювати ту велику культурну роботу; що її вели в Росії українці, головним чином духовні.
Сильно впливала Українська Церква й на православну Болгарію й Сербію, що тоді перебували в турецькому ярмі. Українські церковні видання широко розходилися по всьому православному слов'янському світі. В нашій Київській Академії завжди вчилося немало сербів та болгар. Українське духовенство нерідко працювало й само на цих землях, де позоставило по собі глибокий культурний слід. Згадаймо, наприклад, нашого архімандрита Мануїла Козачинського (1699 - 1755), що перший заснував нормальні школи в Сербії.
Таким чином, як бачимо, Українська Церква була довгий час духовно й культурно на першому місці серед усіх православних слов'янських церков. Вона відлилася в окрему церкву й увесь час збільшувала свої духовні сили на користь своєму народові. Це була справдішня апостольська Церква Андрія Первозванного!
Але український народ 1654 року змушений був, втікаючи від польської неволі, злучитися з Московією. Українське духовенство 32 роки завзято боронило свою церкву, але в кінці, 1686 року, вона таки впала в московську неволю через державну силу та явну симонію. І з того часу, за довгий час московської неволі, наша церква втрачала свої давні окремішності, будучи силою сполучена з синодальною церквою. Втрачала, але не втратила и не забула про них!
Мучилася наша церква в цій тяжкій неволі довгих 233 роки, і тільки з відновленням Української держави 1 січня 1919 р. український народ устами свого уряду, згідно з 17 правилом IV всесвітнього собору, проголосив автокефалію Української Церкви, відриваючи її тим від підлеглості Церкві Московській.
Але відновлена автокефальна наша церква скоро опинилася в найтяжчих умовах свого життя, що не дає їй змоги нормально рости та вертатися до свого колишнього стану.
Ось тому з душі кожного українця лине тепер оця гаряча молитва:
Боже великий, могутній, Воскреси стару церкву для нас! Поверни її первопокликану, Якою була в давній час! Віднови нам єпископство наше, Духовенство свідоме без ліку, І ми будем хвалити тебе Щирим серцем тепер і довіку!
8 травня 1940 р. Варшава.
