Польща увесь час знаходилася в найтісніших культурних стосунках з Західною Європою, а тому всі релігійні рухи, що поставали там, звичайно докочувалися й до неї. В XV і XVI віках у Польщі панувала справжня повна релігійна толеранція, і тут знаходили собі захист не тільки політичні емігранти, але й різні вигнанці релігійні. У той час серед усіх держав Європи Польща була найбільше: терпимою до інших вір, чому до неї з різних земель збиралися всякі релігійні реформатори, де вони знаходили собі не тільки вірний захист, але й вільно ширили тут свою науку. Коли в Чехії розпочалося переслідування гуситів, то багато з них утікло до Польщі. В XV - XVI віках гуситів у Польщі було дуже багато, і власне це вони найбільше підготували тут родючий грунт для поширення реформаційних ідей.
Причини легкого поширення реформаційних рухів у Польщі були найрізніші. За всю першу половину XVI віку в Польщі невпинно збільшувались та наростали різні непорядки державного життя. Соціальний та економічний стан, більшості народу був зовсім незавидний. Під впливом оточення чужої Для Польщі королеви Бони при королівськім дворі запанували були зовсім відкрито свавільні перекупства та неправні надужиття, які з центру поширювалися й на провінції.
Упадок церкви католицької в Польщі досяг тоді великих розмірів; купівля церковних посад стала явищем звичайним. Духовенство було дуже мало виховане й мало цікавилося своїми пастирськими обов'язками, А між тим це духовенство, особливо вище, держало в своїх руках близько третини всіх земель у державі й мало коло половини всіх прибутків. Крім цього, духовенство користалося найрізнішими привілеями, які давали йому змогу тільки брати з держави, не несучи таких тягарів, як скажімо, війна. Юридичні права духовенства так само були надзвичайно широкі, що дуже часто допроваджувало до найрізніших непорозумінь і відкритої боротьби з польськими магнатами.
Нововірство ширилося в Польщі найбільше в трьох своїх постатях: лютеранство аугсбурзького визнання, кальвінство (що скоро породило антитринітаріїв) і чеські брати. На початку нові ідеї защіплювалися головним чином серед німецького міщанства, якого тоді було дуже багато по всіх містах Польщі, і вже від них переходили до корінних поляків. До Польщі лютеранство проникло дуже рано, бо вже в 1520 р. Лютерова наука шириться в Кракові серед численного там німецького міщанства.
Крім вищезазначених загальних причин поширення реформації в Польщі були тут і свої місцеві причини, що також сприяли нововірству. В 1518 р. прибула до Польщі дочка міланського герцога Бона Сфорца (1493 - 1557), що стала жінкою короля Сигізмунда І Старого; в оточенні Бони приїхало немало італійських нововірців, які під охороною самої Бони відкрито проповідували свою науку. Син Сигізмунда від Бони Сигізмунд II Август (1520 - 1572) вільно виростав в атмосфері критичного відношення до католицтва, виростав в оточенні нововірців, які покладали на нього великі надії; і дійсно, коли в 1548 р. королем став Сигізмунд Август, то спочатку в Польщі запанувала була повна релігійна толерація. На північно-західних кордонах Польщі постало тоді навіть осібне могутнє джерело нововірства: прусський герцог Альбрехт (1490 - 1568), останній великий магістр тевтонського ордену, в 1525 р. оголосив був Пруссію державою лютеранською; звичайно, до Пруссії зібралося тоді багато лютеран з різних країн, у тім числі й з Польщі, які й ширили своє нововірство далі на Схід, спершу на Шльонську, а потім і в центральній Польщі.
В 1544 р. Альбрехт заклав у Кролевці лютеранський університет (Collegium Albertinum), і він багато допоміг поширенню реформаційних ідей в Польщі та в Україні.
Герцог Альбрехт завзято працював взагалі для поширення протестантизму й мав намір надати йому певну церковну організацію. Так, 1554 р. він видав відомий «Устав», в якому між іншим наказувано читати на протестантських богослужіннях уривки з Біблії по-польському, що стало причиною прискорення друку Св. Письма польською мовою (Warmiński J. A. Samuel i Jan Seklucyan. Poznań. 1906 S. 268 - 269).
Нововірство ширилося головним чином серед інтелігенції, а простий народ у своїй масі був досить байдужий до нової науки. Всевладна польська магнатерія давно вже косим оком поглядала і на церковні маєтки, і на привілеї духовенства; духовенство все підкреслювало свою вищість, чого не могли спокійно зносити магнати і тільки чекали відповідного часу, щоб помірятися силами з цим духовенством. На сеймах зачалася вперта боротьба за знесення привілеїв духовенства, проти яких виступала дійсно майже однодушно вся шляхта; з цієї боротьби польське духовенство вийшло з дуже підрізаними крилами. Ось через це, коли появилися в Польщі нововірці, магнати давали їм повну змогу виступати проти католицького духовенства: вони брали їх під свою опіку, самі приставали до нової віри й схиляли до того своїх підданих чи то добровільно, чи з засади: cuius regio, eius religio. Звичайно, в такій поведінці польського панства годі шукати якогось глибшого ідейного захоплення новою вірою. Потроху нововірство ставало модою для меншого панства, що переймало звички від панства більшого Шляхетство в Польщі користалося з права повної особистої недоторканності, і цим правом воно прикривало поширення нововірства.
Десь коло 1539 р. реформаторська наука появляється в Вільні і швидко шириться по всій Литві, бо головним осідком її був тут сам королівський двір Сигізмунда Августа. Ширився головним чином кальвінізм, до якого пристали всі видатніші роди литовські й білоруські; сам коронний гетьман литовський князь Микола Радивил Чорний пристав до кальвінської віри й допомагав їй своїми величезними зв'язками та маєтками. Дійшло до того, що за королювання Сигізмунда Августа в Литві дійсно панівною вірою став кальвінізм: де тільки можна було, пани захоплювали костьоли та церкви й обертали їх на кальвінські молитовні збори.
Спочатку нововірці займалися критикою тільки зовнішніх, справді тоді невідрадних форм католицької церкви, але це скоро допровадило їх також до критики самої суті католицтва. В скорім часі серед кальвіністів повстала, радикальна течія так званих антитринітаріїв, що виступали вже проти основних догм християнства. Основоположником цієї течії був іспанський лікар М. Сервет, який не визнавав догмата про триіпостасність Божу (звідси й назва науки - антитринітарство). Сервет завзято ширив свою науку по різних землях, аж поки не був спалений в 1553 р. Великим прихильником Сервета був італієць Лелій Соцін (1525 - 1562); змушений утікати, від переслідування інквізиції, Л. Соцін побував по різних державах, скрізь виступаючи проти триіпостасності. 1551 р. Соцін прибув до Польщі, де також проповідував свою науку; був він у Польщі ще й 1558 р. Племінник Лелія Фауст Соцін (1539 - 1604) прибув до Польщі в :1579 р. і дав докладну організацію польським антитринітаріям (або унітаріям, цебто визнавцям одної Божої істоти), чому ця наука часто зветься з його ймення соцініанством. Соцін знайшов собі прихильників також серед оточення королеви Бони, що давало цій науці змогу безборонно ширитися. Соцініани навчали, що існує тільки один Бог, а Христос по своїй природі був звичайною людиною (звідси назва соцініан - аріани); науки кальвінської про попереднє призначення вони не визнавали; відкидали соцініани також священне передання, пошану святих та образів, а також і всі таїнства; хрещення робили тільки над дорослими; визнавали суботу, виступали проти війни й смертної кари, не вірили в силу молитви за померлих і т. ін.
Соцініанство, як казав я, народилося з кальвінізму; деякі знані й впливові кальвіністи пізніше справді перейшли до соцініанства, як, наприклад, Будний, Чехович, Кришковський та ін. Крайність науки соцініан кинула проти них навіть колишніх братів їх - кальвіністів, що стали тепер боротися з їхньою наукою, розірвавши з ними всякі стосунки.
Повний розквіт соцініанства наступив пізно - за першої чверті XVII віку; соцініани мали свої власні школи й друкарні та красномовних проповідників. У самій Польщі соцініанство розвивалося мало, і головним осідком його стала Волинь
Такий був хід реформаційного руху в Польщі, який тут розцвів головним чином в середині XVI віку, в 50-х і 60-х роках його. Громадянство було сильно розбурхане новими ідеями, і гарячі дебати над церковними питаннями стали скрізь звичайними. Шляхта вже на сеймі 1548 р. домагалася, «aby szlachcie wolno było na każdem miejscu mówić o Bogu, czego księża bronią» (Warmiński J. A. Samuel i J. Seklucyan. S. 284.). Цей реформаційний рух дав у Польщі дуже багато різних наслідків, про головніші з яких розповім тут хоч коротко.
Переклади Св. Письма були в Польщі ще задовго до Реформації, але це були тільки спроби перекладів, які не мали ані добрих наукових прикмет, ані доброї, чистої мови. І тільки Реформація принесла Польщі вже такі переклади, які відповідали всім вимогам, що ставимо їх до цього роду праці. Звичайно, на постання польських перекладів дуже вплинули переклади чеські, які й раніше від них появилися і виконані були з більшим науковим апаратом. При великій подібності чеської й польської мов користання чеськими джерелами при перекладах, зробилося необхідним; так, ще Єроним Малецький в 1574 р. визнавав необхідним для доброго перекладача також знання чеської мови (Wiszniewski. Historja literatury polskiej. VI. S. 379.). Метода праці, при польських перекладах до певної: міри була така сама, якою ми її бачимо і в інших народів: переклади звичайно опиралися на давніше зроблене, і перекладач часом тільки виправляв переклад, що був до нього (порівняйте, наприклад, що говорить М. Чехович про свій переклад 1577 р. в передмові: «Przełożył abo radszey od inszych przed tym przełożonego poprawił... Co mnie ku przekładaniu abo ku tey poprawie przywiodło»).
Кожна з головних течій нововірства в Польщі прагнула видати свій власний переклад Св. Письма. Почали лютерани, які й дали Польщі першу друковану книжку Св. Письма. Коло перекладу й видрукування Біблії польською мовою заходився першим герцог Альбрехт уже перед 1545 р.; «Устав» його з 1544 р. наказував читати на богослужіннях Біблію польською мовою, а для цього треба було її мати надрукованою. На початку справа не налагоджувалася, хоч двічі починали переклад. Нарешті Альбрехт доручив в 1549 р. видання Св. Письма польською мовою людині, що дійсно могла це виконати, - це був протестантський пастор у Кролевці Ян Секлюціан (помер 1578 р.). По довгій праці потрібна книжка була закінчена, і в Кролевці в 1551 - 1553 р. був виданий цілий Новий Заповіт. Як показали дослідження Вармінського, перекладачем цього Нового Заповіту був не Секлюціан, a Stanisław Murzynowski-Suszycki, сам же Секлюціан був тільки видавцем праці; взагалі ж цей Новий Заповіт не був самостійною й оригінальною працею - в основі її лежить один із давніших польських перекладів, який Murzynowski тільки підправив по грецькому тексту та сильно змодернізував мову (див.: Warmiński J. A. Samuel і Jan Seklucyan).
Переклад удався добрим, і швидко поширився не тільки в Пруссії, але й у Польщі. Мова його добра й ясна, особливо на початку, де автор більше дбав про виправлення старого тексту; взагалі ж автор прагне давати вирази нові, відповідні й усім зрозумілі; на початку праці архаїзмів не багато. Взагалі, до чистоти мови Murzynowski поставився надзвичайно уважно, і в передмові просить вибачення у своїх читачів, коли, може, він де не опрацював як треба свого видання й читач знайде незрозумілі слова (див.: там же. с. 281).
До перекладу додано дуже багато найрізніших пояснень, в яких автор часом досить сильно нападає на католицьку церкву. На кожній сторінці цього Нового Заповіту 1551 - 1553 рр., що звичайно зветься Секлюціановим, на маргінесах дано дуже багато глос - більшість з них взято з давнього оригіналу, а частину дав автор перекладу.
Вище всіх протестантських перекладів, безумовно, стоїть Берестейська Біблія 1563 р. Кальвінська громада в Бересті була сильнішою від інших і проіснувала аж до 1690 р. На чолі цієї громади стояв її могутній оборонець князь Микола Радивил (1515 - 1565), воєвода Віленський, найвищий маршалок і канцлер Великого князівства Литовського. М. Радивил був двоюрідним братом коханої жінки короля Сигізмунда Августа, а тому мав надзвичайно великі впливи при дворі й у Литві. Між іншим, був він противником унії Литви з Польщею. В 1553 р. Радивил стає кальвіністом і з того часу міцно підпирає кальвінізм у всій Литві. Є відомості, ніби князь в останніх літах життя свого нахилявся до соцініанства.
Радивил Чорний (чи Іспанець) не шкодував коштів на поширення кальвінізму; він покликав до себе відомих діячів нововірства - Будного, Чеховича й Кшижковського і дав їм повну змогу працювати. Заложив дуже добру друкарню в Бересті.
Найбільшим ділом Радивила як кальвініста було видання Біблії, що звичайно й зветься Радивилівською. Перекладачі не зазначили своїх імен в самій Біблії, але Брікнер допускає, що це були малопольські кальвіністи - поляк Orsatius та французи Statorius i Tenaudus (див.: Podręczna Encyklopedja Kościelna. T. III. S. 348). Шість літ працювали перекладачі, перекладаючи з оригіналів жидівських та грецьких, а також використовуючи переклад французький. Берестейською друкарнею, коли друковано Біблію, керували Б. Воєвудка, Murmelius та ін. За вихідним аркушем у Біблії йде присвята видання королю Сигізмундові Августу, підписана М. Радивилом, а потому цікава анонімна передмова перекладачів до читача, де з'ясовано завдання нового перекладу. На останній сторінці читаємо такий книжковий літопис: «Ту nayprzednieysze y nazacnieysze Księgi, dla ćwiczenia w zakoniech Bożych, które zową po Greku y po Łacinę, Biblia, Drukowano w Brześciu Litewskim z roskazania a nakładem Oświeconego Pana, Pana, Mikołaja Radziwila, Kśiążecia na Ołyce y na Nieświeżu, Wojewodu Wileńskiego, w Wielkim Księstwie Litewskim nawyzszego Marszałka, y Kanclerza et cet. Roku Pańskiego, tysiącnego, pięćsetnego, sześćdziesiąthego trzeciego, Miesiąca Września dnia czwartego».
З погляду критичного Біблія Берестейська, чи Радивилівська, стоїть дуже високо; нею користувалися протестанти аж до 1632 р.; з неї ж роблено й українські переклади, як це побачимо далі. Є переказ, який часто наводять, ніби син Радивила, званий Микола Сирітка, що зараз по смерті батька перейшов на католицтво, видав 5000 золотих червоних на викуп і знищення видання свого батька (див.: там же. S. 147); інші переказують, що син витратив більше коштів на знищення Біблії 1563 р., ніж батько на видання (Kruszyński J. Wstęp ogólny. 1915. S. 298).
А Брікнер не вірить цим переказам, вказуючи, що ані єзуїти, ані син не займалися знищенням Біблії (див.: Podręczna Encyklopedja Kościelna. T. III. S. 348. (Але все ж таки до нашого часу дійшло справді дуже мало примірників цієї Біблії), і його Леополіта сильно змодернізував. Крім цього, користався автор ще й чеським джерелом, через що в Біблії немало чехізмів. Звичайно, головним джерелом при виправленнях була для Леополіти Вульгата, хоч нерідко оглядався він також і на видання Секлюціана (див.: Warmiński J. Samuel i Jan Seclycyan. S. 279 - 280). . Друге видання цієї Біблії вийшло 1575 р. й було значно ліпше від першого.
Найціннішим над усі переклади католицькі був переклад єзуїта Якова Вуйка, що вийшов друком у Кракові в 1599 р. Вуєк 15 років працював над своїм перекладом, покінчивши працю тільки перед смертю (помер 1597 р.). Добрий знавець жидівської й грецької мов, Вуєк перекладав з оригіналів; але найголовнішим джерелом була для нього латинська Вульгата видання 1592 р.: Вуєк робив дослівний з неї переклад, чому його працю звичайно звуть польською Вульгатою аж сьогодні. Відмінності Вульгати від грецького тексту (так званого королівського видання 1583 р.) Вуєк позначав особливими значками на маргінесах. Мова Вуйкова досить чиста й проста, хоч і має немало архаїзмів, особливо в формах. В 1593 р. уперше появився Новий Заповіт Вуйка, а по смерті перекладача, в 1599 р., вийшла ціла Біблія. Через буквальність перекладу з Вульгати Вуйкова Біблія ввесь час користалась великою повагою, багато разів перевидавалася і вживається аж досі. Архієпископ і примас Карнковський дав своє благословення на друк і читання цієї Біблії (на Біблії Вуйка зазначено, що вона виходить «Dozwoleniem Stolicy Apostolskiej», але ks. Ch(odynski) в статті «О Biblji w przekładzie polskim ks. Wujka» (див. «Przegląd Katolicki». 1894. N 18. S. 273 - 276) доказує, що папа не дав свого благословення на це видання й переклад. Див. ще: Kruszyński J. Wstęp ogólny. S. 298 - 300; тут же, на с. 300 - 301, нові видання й переробки Вуйка).
Треба ще згадати, що в XVI ст. часто появляються й видання Псалтиря польською мовою, переклад якого появився раніше перекладу Євангелія. В 1532 р. в Кракові вийшов переклад Валентина Врубля, передрукований в 1535 р.; в 1539 р. цей переклад сильно переробив Андрій Глябер, і він багато разів передруковувався потім (опис і аналіз видань див. у А. Брікнера (Pismo Święte i apokryfy. 1903), розділ II, а також с. 93 - 107).
Такі були переклади Св. Письма на польську мову, що постали під впливом Реформації. Перекладачі звичайно дбали не тільки про вірність перекладу, але й про чистоту польської мови, і цим вони дуже спричинилися до вироблення польської літературної мови. Взагалі в історії польської літературної мови протестанти зробили надзвичайно багато, і зовсім справедливо пише про це В. Мацєйовський: «Gdyby nie protestantizm, bułaby się może ośwata polska na toż samo, co węgierska wykierowała, byłaby, w łacinie utkwiwszy, nie posiadała ojczystego piśmiennictwa. Sekciarstwo bowiem polskich protestantów sprawiło, że opuszczając łacinę coraz więcej dążyło nasze piśmiennictwo do polskości, coraz bardziej narodowym ożywiało się duchem» (Piśmiennictwo Polskie. 1853. T. I. S. 51.). Пануванню латини, яке в Польщі підтримував також і гуманізм, протестанти завдали рішучого удару. З 1543 р. дозволено вживати польську мову поруч з латинською в суді; а сейм 1552 р. вже ставить польську мову потрібнішою за латинську (див.: Будилович А. Общеславянский язык. Т. II. С. 224).
Польська мова до Реформації була в повному занедбанні - на неї звичайно дивилися як на мову вульгарну, зовсім нездатну до літературного вжитку. Протестанти, бажаючи поширити свою науку й серед широкого громадянства, відразу схопилися за польську мову і всі свої твори писали тільки нею; так повстають переклади Св. Письма, молитовники, пісні й велика релігійна наукова література, все польською мовою, а це в літературі приводить до доброго розвитку польської прози. Погляд на польську мову потроху зовсім міняється, і вона стає навіть мовою двору: сини Казиміра Ягеллончика вже говорять по-польському (див.: Wiszniewski. Historja literatury polskiej. VI. S. 376).
Цікаво зазначити, що протестанти звичайно ставили собі за ціль також красу й чистоту польської мови в своїх перекладах та писаннях, чого не помічаємо в перекладачів католицьких - у цих останніх в перекладах часом аж занадто багато архаїзмів. В передмові до свого перекладу Біблії Вуєк у розділі IX нападає на протестантів за вживання власне «нових слів», «którzy dla gładkich i pięknych słów prawdziwego sensu Pisma odstępują». Очевидно, це відгомін загальної тодішньої думки, що в протестантських перекладах була добра польська мова.
Реформаційний рух настільки сильно захопив був Польщу, що тут стала ширитись навіть ідея створення народного костьолу («kościoła narodowego»), незалежного від Рима, з польською богослужбовою мовою. В половині XVI віку це було поважне питання в Польщі, яке захоплювало не тільки церковних діячів, але й письменників та політиків; за ідею живої мови в костьолі висловлювалися поважні особи. Так, відомий польський політик і публіцист Фріч Моджевський (1503 - 1570) відстоював у «De sermone vernaculo in publicis Ecclesiae precibus usurpando» необхідність заведення польської мови до богослужіння, про що й клопотався король Сигізмунд Август (секретарем його був Моджевський), бажаючи слати до Рима делегацію в цій справі. Рим, звичайно, спротивився новині (див. Wiszniewski. Historia literatury polskiej. VI. S. 377; Бyдилович А. Общеславянский язык. С. 225). Ідею народного костьолу з польською богослужбовою мовою проповідував і Ожеховський (див.: Харлампович К. Западнорусские школы. С. 174). Ян Тарновський, каштелян краківський і великий гетьман коронний, перша особа в Польщі по своїх великих впливах, також обстоював заведення польської мови в богослужінні; в розмові з Ліппоманом Тарновський просто заявив, що без заведення польської мови до богослужіння нема чим припинити розрух церковних (див.: Любович Н. История Реформации в Польше. Спб., 1883. С. 179). У вересні 1556 р. на з'їзді у Яна Тарновського постановлено між іншим добиватися на черговому сеймі права служити богослужіння польською мовою (там же. С. 180). Звичайно, немало ксьондзів зреалізували цю ідею й не дочекавшись дозволу з Рима, що зробив, наприклад, ксьондз Лютомирський (див.: Grabowski. Literatura Luterska. S. 3)
А на сеймі в Петрокові в 1555 р. шляхта здійснила цю ідею й прийняла постанову, «ut cultus diyinus lingua vernacula publice in templis perageretur», вказуючи, що це вже дозволив папа болгарам (див.: Первольф О. Словенский язык и его судьбы. 1885. С. 85).
Звичайно, були особи, які противилися ідеї народної мови, в богослужінні. Таким був, наприклад, єпископ Станіслав Гозій, що в статті «De sacro vernacule legendo» боронив латинську мову; а коли треба вже перекладати богослужбові книжки на просту мову, радив Гозій, то для цього ліпше взяти мову слов'янську, що від неї постала й польська; крім цього, на слов'янську переклав уже церковні книжки блаженний Єроним. Слов'янської мови, каже Гозій, вживали в богослужінні поляки, чехи й моравани, але потім це вивелося в них без слушної причини. «Нехай же поляки лишаються з латинською мовою; бо ж і на Русі (в Україні) церковнослов'янську мову не кожний розуміє, навіть часто й священик, а проте ніхто на це не скаржиться» (Hosii Opera. Paris. 1562. Р. 261; Первольф О. Словенский язык и его судьбы. С. 85 - 86. Як побачимо далі, на незнання церковнослов'янської мови було багато скарг). Боронив латинську мову й відомий проповідник Петро Скарга, виступаючи вже проти церковнослов'янської, вказуючи, що колись це була мова справді жива, «але тепер її жоден болгарин, чи хорват, чи москвин, чи українець не розуміє, хіба тільки по пильнім навчанні» (Kazania. Kraków. 1600. S. 96; Первольф О. Словенский язык и его судьбы, С. 86).
Треба ще вказати, що в кальвінських та соцініанських школах завели живу польську мову як предмет навчання, і ректор Пинчовської гімназії Статорій склав першу граматику польської мови (див.: Харлампович К. Западнорусские школы. С. 175).
Ось таким сильним був вплив Реформації на розвиток польської літературної мови. Католики взялися за те саме знаряддя протестантське і так само почали вживати польську мову в своїх церковних казаннях, а це відразу сильно вплинуло на розвиток цієї мови як мови літературної.
Погляньмо ж тепер, як відбилася ця Реформація в Європі й Польщі на культурнім житті народу українського, що тоді знаходився в границях Литовської держави та Корони Польської.
Література
Łukaszewicz J. Wiadomość historyczna o dyssydentach w m. Poznaniu w XVI i XVII w. 1832; його ж: O kościołach braci czeskich w dawnej Wielkiej Polsce. 1835; його ж: Dzieje kościołów wyznania helweckiego na Litwie. 1841 - 1849. T. I - II; його ж: Dzieje kościołów wyznania helweckiego w dawnej Małej Polsce. 1853; його ж: Historia szkól w Koronie i w. x. Litewskiem. 1849-1850. (В працях Лукашевича дуже багато джерельного матеріалу); Rychlicki M. (M. Dzieduszycki). Piotr Skarga i jego wiek. 1850; 2-е вид. 1869. T. I - II; Adamowicz. Kościół augsburski w Wilnie. 1855; Zakrzewski W. Powstanie i wzrost reformacji w Polsce (1520 - 1572). 1870; його ж: Po ucieczce Henryka. 1878; Bobrzyński M. Dzieje Polski w zarysie. 1879; Соколов И. Отношение к протестантизму в России в XVI и XVII веках. М., 1880; Szujski J. Odrodzenie i reformacja w Polsce. 1881; Кареев Н. Борьба шляхты с духовенством в Польше на сеймах середины XVI века. 1881; Левицкий О. Социнианство в Польше и Юго-Западной Руси // Киевская старина. 1882. Т. II. С. 25 - 27 (кн. 4), 177 - 224 (кн. 5) і 401 - 432 (кн. 6); ця ж праця, трохи перероблена й доповнена, вміщена під назвою: «Внутреннее состояние западнорусской церкви в Польско-Литовском государстве в конце XVI ст. и уния» в кн. «Архив Юго-Западной Руси». К., 1883. Ч. 1. Т. IV. С. 113 - 182. В 1923 р. працю Левицького в скороченому вигляді видано по-польськи: «Socynjanie na Rusi»; Жукович П. Кардинал Гозий и Польская церковь его времени. 1882; Макушев В. Общественные и государственные вопросы в польской литературе XVI века. // Славянский сборник. Т. III; Митр. Макарий. История Русской Церкви. Т. IX. С. 311; Любович Н. История Реформации в Польше. Кальвинисты и антитринитарии (по неизданным источникам). Варшава. 1883; Bukowski J. Dzieje reformacji w Polsce od wejścia jej do Polski aż do jej upadku. 1883 - 1886. T. I - II. (З католицького погляду дає багато актового матеріалу); Первольф О. Словенский язык и его судьбы у народов славянских. //Мефодиевский юбилейный сборник. Варшава. 1885. С. 79 - 89; Кареев Н. Реформация и католическая реакция в Польше.//Вестник Европы. 1885; його ж: Очерк истории реформационного движения и католической реакции в Польше. 1886; Tarnowski. Studya do historyi literatury polskiey. Pisarze polityczni XVI w. 1886. T. I - II; 2-е вид. 1896; Будрин Е. Антитринитарии XVI века. Казань. 1886; Будилович А. Общеславянский язык в ряду других общих языков древней и новой Европы. Варшава. 1892. Т. II. С. 224 - 225; Царский Е. Западнорусские переводы Псалтири в XV - XVII веках. Варшава. 1896. С. 12 - 14; Харлампович К. Западнорусские православные школы XVI и начала XVII века. Казань. 1898. С. 141 - 184; Sobieski W. Nienawiść wyznaniowa tłumów za rządów Zygmunta III. 1902; Krasiński W. Zarys dziejów powstania i upadku reformacji w Polsce. 1904 - 1905. T. l - II. (Це переклад з англійської праці 1838 - 1840 р., переклав пастор Е. Бурше); Вrückner A. Tłumaczenia polskie // Podręczna Encyklopedja Kościelna. 1904. T. III - IV. S. 346 - 348; Brückner A. Różnpwiercy Polscy, szkice obyczajowe i literackie. 1905; Morowski. Arjanie w Polsce. 1906; Warmiński J. A. Samuel i Jan Seklucyan. 1906. (Ha c. 267 - 419 дано докладний аналіз Нового Заповіту Секлюціана, а почасти й інших); Völker K. Der Protestantismus in Polen auf Grund der einheimischen Geschichtsforschung. 1910; Grabowski T. Literatura Ariańska w Polsce. 1908; його ж: Literatura Kalwińska w Polsce. 1910; його ж: Literatura Luterska w Polsce wieku XVI (1530 - 1630). 1920; його ж: Piotr Skarga na tle literatury religijnej w Polsce wieku XVI. 1913; його ж: Simon Simonius - wolnomyśliciel XVI w. 1913; Wotschke Tli. Geschichte der Reiormation in Polen. 1911; Merczyng H. Szymon Budny jako krytyk tekstów biblijnych. 1913; Плисе В. Симон Будный и его сектантская литературная деятельность в Литве и Западной Руси.//Христианское чтение. 1914. Кн. IX; Halecki O. Zgoda Sandomierska. 1914; Kruszyński J. Wstęp ogólny historyczno-krytyczny do Pisma Świętego. 1915. (Тут на с. 296 - 304 про польські переклади Святого Письма); Kot S. Andrzej Frycz. Modrzewski. 1919; 3 1921 p. видається в Варшаві спеціальний орган, присвячений висвітленню Реформації в Польщі: «Reformacja w Polsce», видає «Towarzystwo do badania dziejów reformacji w Polsce», вийшло вже 16 номерів; Chodynlcki K. Reformacja w Polsce. 1922; Fox P. The reformation in Poland, some social and ekonomie aspect. 1924. (Див. рецензію: Suchodolski R. // «Reformacja w Polsce». 1926. N 13 - 16. S. 224 - 227; Джерела вміщує «Monumenta Reformationis Polonicae et Lituanicae. Zbiór pomników reformacji kościoła polskiego i litewskiego». Загальний огляд літератури добре подає M. Грушевський (Історія української літератури. Т. V. Ч. 2. С. 205 - 209). Старішу літературу (до XIX віку) див. у Völker'a, 1910 p.
В оглядах польської літератури звичайно багато місця дається впливам Реформації. Див., наприклад.: Maciejowski W. Piśmiennictwo Polskie. 1853. T. I; Wiszniewski. Historya literatury polskiej 1840 - 1857. (В т. VI на с. 549 - 607 дано докладний огляд польських перекладів Св. Письма: Секлюціана, Леополіти, Шарфенбергера, Біблії Радивилівської, Будного, Нового Заповіту Чехрвича, чи Раківського, Біблії Вуйка; Brückner A. Literatura religijna w Polsce Średniowiecznej. Pismo Święte i apokryfy (розділи II i III); Brückner A. Dzieje literatury polskiej w zarysie. 1924; Zwolski S. De bibliis polonicis, quae usque ad initium saeculi XVII in lucern edita sunt. 1904.
1930 p. Варшава.
