Московський уряд, наважившись забрати Українську Церкву, йшов до здійснення цього всіма найрізнішими способами. Робити це йому було тим легше, що українське духовенство, боронячи свою незалежність, разом з тим охоче йшло на багаті царські милості. Найсильнішим владикою тогочасним був Чернігівський єпископ Лазар Баранович. Не бажаючи зв'язуватися з Москвою, Баранович прийняв хіротонію 8 березня 1657 р. в Яссах, а не в Москві. Це був владний та розумний ієрарх, який довгі роки мав великий вплив на справи Української Церкви. Хитрий дипломат, він, з перервами, був містоблюстителем Київської митрополії з 1657 р. аж по 1685 р.; мав такий характер, що його кандидатура все ставилася в митрополити Київські, але завжди вибирали когось іншого...
Вихований в шляхетських польських традиціях, Баранович переніс їх і до своїх відносин з Москвою. Хитрий з природи, Баранович усе життя крутив у Москві, але так дволично, що там на початку ніяк не могли розгадати дій впливового ієрарха. У всякому разі Баранович першим з впливового українського духовенства подався до Москви, бажаючи одержати звідси «багатиї й великиї милості». Звикши до королівських привілеїв, Баранович уже 1660 р. просить Москву видати йому підтвердну грамоту на його єпископію. У Москві раді були, що само українське духовенство дає привід їм втручатися в справи Української Церкви, а тому грамоту Барановичу охоче видали, але в ній дописали, щоб він «всякого добра великому государю хотел и во всем его повеления исполнял» (Макарий. История Русской Церкви. Т. XII. С. 155) І пізніше Баранович багато разів так хилився до Москви, що патріотично настроєні українці держалися осторонь від хитрого владики.
Невідважний і невиразний Баранович був не на руку московському урядові. І тому той розшукав собі зручнішого ієрарха.
Ніжинський протопоп Максим Филимонович був виразником тих москвофільських верстов в Україні, що тільки в Москві бачили визволення від римо-католицького гніту. В Москві Филимонович став найсумліннішим політичним агентом її. Ось цього Филимоновича московський уряд і вирішив посадити на Київський митрополичий престол.
Весною 1661 р. Филимоновича покликали до Москви, а 4 травня, з бажання царя та благословення Собору, заступник патріаршого престолу митрополит Питирим висвятив протопопа на єпископа Мстиславського; протопоп Максим з того часу став єпископом Мефодієм і був призначений містоблюстителем Київської митрополії. Ця хіротонія і це посвячення були грубим порушенням св. Канонів, що забороняють втручатися до справ чужої Церкви.
Єпископ Мефодій одержав з Москви особливе доручення - впливати на настрій України й нахиляти її до Москви; щоб це завдання виконувати ліпше, Мефодію щедро видали грошей та «соболиную казну». Але надії підвели Филимоновича - як політичного агента в мантії його скоро скрізь зненавиділи, і він Москві лише нашкодив. Усе вище українське духовенство Мефодія ненавиділо, бо він оминув його, а хотів спиратися тільки на нижче біле духовенство.
На єпископа Мефодія посипались тоді найрізніші неприємності. Гетьман Сомко рішуче виступив проти Мефодія, а за ним пішла й вища старшина. Вище духовенство голосно говорило, що Мефодій «вылгал» собі в царя єпископію, не маючи ніяких церковних заслуг. Справжній митрополит Київський, законно вибраний Діонисій Балабан (він жив у Польщі, бо був проти приєднання України до Москви), зараз же скинув Мефодія з посади, як поставленого в чужу єпархію, а єпископом Мстиславським призначив Йосипа Тукальського. А 16 лютого 1662 р. навіть патріарх Никон виголосив прокляття на митрополита Питирима за те, що той відважився поставити єпископа Мефодія, не обраного відповідно, в чужу єпархію, і тим порушив права патріарха Константинопольського. В кінці й патріарх Константинопольський наклав анафему на самого Мефодія за те, що при допомозі світської влади сів він на престол Київської митрополії.
Наслідком усього цього вище духовенство постановило не слухатися єпископа Мефодія, як московського агента, заборонили поминати його за богослужінням і стали поминати знову Лазаря Барановича.
Так кінчилася ця московська спроба силою поставити свого митрополита в Київ.
