- 1. Тодї скликав Соломон громадські мужі Ізрайлеві й всї голови в поколїннях, князї Ізраїлських родин, до себе в Ерусалим, щоб перенести скриню завіту Господнього з Давидового города, се є з Сиону.
- 2. І позбірались до царя Соломона на сьвято усї Ізрайлитяни в місяцї Етанимі, - се семий місяць.
- 3. І прибули всї громадські мужі Ізрайлеві, й взяли сьвященники скриню,
- 4. І понесли скриню Господню й намет громадський, з усїм сьвятим знарядом, що був у наметї, й несли все сьвященники й левіти.
- 5. Царь же Соломон і вся громада Ізраїльська, що при йому скупилась, ійшли перед скринею, тим часом як жертвовано воли й вівцї, стільки, що не зложити їм і лїку.
- 6. І внесли сьвященники скриню завіту Господнього на її місце, у Сьвяте Сьвятих під крила херувимів;
- 7. Бо херувими простирали крила над місцем скринї й прикривали скриню й носила її зверху.
- 8. А носила були такі довгі, що їх кінцї можна було бачити з сьвятинї, тільки з надвору не було їх видко. І зостаються вони там по сей день.
- 9. У скринї ж не було нїчого крім двох камяних таблиць, що зложив там Мойсей на Горебі, коли вчинив був Господь завіт із синами Ізрайлевими, як вийшли вони з Египту.
- 10. Як же повиходили сьвященники із пресьвятої сьвятинї, сповнила хмара храмину Господню.
- 11. І не могли сьвященники за хмарою стояти там і служити службу, бо храм Господень сповнився славою Господньою.
- 12. Тодї промовив Соломон: Господь сказав, що пробувати ме в мрацї;
- 13. Оце ж я построїв дім тобі на пробуток, місце, де ти вовіки жити будеш.
- 14. І повернув царь лице своє й привітав благословеннєм усю громаду Ізрайлеву, як уся громада Ізрайлева стояла.
- 15. І промовив: Хвала Господеві, Богу Ізрайлевому, що глаголав устами своїми панотцеві мойму Давидові, й нинї справдив те рукою своєю! А глаголав тако:
- 16. З того часу, як вивів я мій нарід Ізраїля з Египту, не вибрав я города нї в одному з поколїнь Ізрайлевих, щоб менї дом збудовано, де перебувало б імя моє, а вибрав Давида, щоб він був над моїм народом Ізраїлем.
- 17. І було вже в мого панотця на думцї збудувати храм іменню Господа, Бога Ізрайлевого;
- 18. Та Господь сказав панотцеві мойму Давидові: Що задумав єси збудувати храм іменню мойму, се добра в тебе думка,
- 19. Тільки ж не тобі будувати менї храм, а твойму синові, що вийшов із чересел твоїх, той збудує храм іменню мойму.
- 20. І справдив Господь слово своє, що виповів, бо я вступив на місце панотця мого Давида, й засїв на престолї Ізрайлевому, як обітував Господь, і збудував храм іменню Господа, Бога Ізрайлевого,
- 21. І приладив місце на скриню, що в нїй завіт Господень, зложений ним із батьками нашими, як вивів їх із Египту.
- 22. І приступив Соломон до жертівника Господнього поперед всієї громади Ізрайлевої, й зняв руки свої 'д небу,
- 23. І промовив: Господи, Боже Ізрайлїв! нема бога, що був би тобі рівня, нї на небі вгорі, нї на землї внизу. Ти хорониш заповіт і милость слугам твоїм, що ходять перед тобою з усього серця.
- 24. Ти й кметеві твойму, панотцеві мойму Давидові, додержав того, що обітував йому; що устами твоїми глаголав єси, те сьогоднї рукою твоєю довершив єси.
- 25. Тепер же, ой Господи, Боже Ізрайлїв, додерж рабові твойму, мойму панотцеві Давидові, все що обітував єси йому словами: не переведеться у тебе передо мною седючий на престолї Ізрайлевому, аби тільки сини твої дбали на дорозї своїй про те, щоб ходити передо мною тим робом, яким ходив ти.
- 26. Справди ж, Боже Ізрайлїв, обітницю твою, що дав єси рабові твойму Давидові, отцеві мойму!
- 27. Чи Богові ж бо справдї жити на землї? Небо й небо небес тебе не 'біймуть, атож би сей храм обняв, що збудовав я тобі?
- 28. Та зглянься на молитву й благаннє слуги твого, Господи, мій Боже, й почуй взиваннє й мольбу, що раб твій оце тебе вмоляє.
- 29. Нехай очі твої вночі й у день споглядають на храм сей, на се місце, що про його обітував єси: ймя моє буде там! Ой вислуховуй же молитви, якими раб твій на сьому місцї буде молитись!
- 30. Вислуховуй мольбу слуги твого й народу твого Ізраїля, коли вони будуть молитись на сьому місцї. Вислуховуй в місцї пробутку твого, на небі, вислуховуй і милосердися!
- 31. Коли хто провинить ближньому свойму й наложать на його божбу, щоб побожився, й прийде він, щоб поклястись, перед жертівника твого у сьому дому,
- 32. Тодї вислухай з неба й вчини присуд над слугами твоїми: скарай винного, обернувши справу його на його ж голову, безвинного ж оправди, давши йому по його правдї.
- 33. Коли твій нарід Ізраїль буде звойований ворогом, за те що провинив, відтак же обернуться вони до тебе й узнають імя твоє, та благати муть тебе в сьому дому,
- 34. Тодї ти почуй з неба й прости гріхи твого народу Ізраїля, й приведи їх назад у ту землю, що надїлив єси батькам їх.
- 35. Коли небо буде замкнене й не крапне дощем за те, що провинять тобі, й коли молитись муть вони на сьому місцї й взнають імя твоє й навернуться від провини своєї, бо ти впокорив їх, -
- 36. Тодї почуй на небі, й прости гріхи слуг твоїх й народу твого Ізраїля, вказавши їм добру путь, щоб нею простували, й пошли дощ на землю твою, що надїлив єси народові твойму в наслїдню державу.
- 37. Коли постане голоднеча на землї, чи то помор, коли буде закажений воздух, засуха, ржа, або сарана, або черви, коли тїснити ме ворог у землї його, або буде яка нужда, чи хороба яка, -
- 38. Усяку молитву, всяке благаннє від якої людини з усього народу твого Ізраїля, коли вони почують горе в серцї свойму й простягнуть руки свої до сієї сьвятинї,
- 39. Почуй у небі, в місцї пробутку твого, й помилуй; вчини й відплати кожному по заслузї його, так як ти взнаєш серце його, один бо ти знаєш серце всїх синів людських: -
- 40. Щоб вони страхалися тебе по всї днї, покіль жиють на землї, що надїлив єси нашим батькам.
- 41. Коли ж би чужениця, що не з твого народу Ізраїля, прийшов із далекого краю задля імення твого, -
- 42. Бо вони чути муть про велике імя твоє, про твою руку потужну й простягнуту правицю, - коли б він прийшов і молився перед сим храмом,
- 43. То почуй й його з неба, з місця, де престолуєш, і вчини все те, про що покликати ме до тебе чужениця, щоб усї народи на землї взнали ймя твоє, щоб і вони боялись тебе, як нарід твій Ізраїль, та щоб дознались, що ймям твоїм називається храм сей, що я збудував.
- 44. Коли вийде нарід твій на війну проти ворога свого тим шляхом, яким пошлеш його, й молити меться Господеві, обернувшись проти города, що вибрав єси, й проти храму, що я збудовав іменню твойму,
- 45. То почуй з неба молитву й благаннє їх і вдовольни їх.
- 46. Коли вони провинять тобі - бо нема чоловіка без провини, - а ти в гнїву подаси їх на поталу ворогові, а той займе їх у полонь і відведе у ворожу землю, чи далеко чи близько,
- 47. І вони схаменуться в землї, куди зайнято їх у полонь, і навернуться і будуть молитись до тебе у землї їх нашийників і мовлятимуть: Ми провинили, ми безбожні, ми грішні,
- 48. І коли обернуться до тебе з усього серця й з усієї душі в ворожій землї, куди зайнято їх, і молити муться до тебе, обернувшись до землї, що надїлив єси батькам їх, до городу, що вибрав єси й до того дому, що збудував я йменню твойму,
- 49. Тодї вислухай на небі, в місцї пробутку твого, їх молитву й благання і вчини, чого їм треба;
- 50. І помилуй твій нарід, у чому провинили вони тобі, й прости всї переступи їх проти тебе, й нехай змилосердяться до них ті, що позаймали їх у полонь, і пожалують їх;
- 51. Бо вони твій нарід і твоє наслїддє, що вивів їх єси з Египту, з тієї залїзної печі.
- 52. Нехай (уші й) очі твої будуть отворені на благаннє слуги твого й на молитву народу твого Ізраїля, щоб вислуховувати їх завсїди, коли вони взивати муть до тебе;
- 53. Бо ти вилучив їх у наслїддє собі з усїх народів на землї, як се сказав єси через слугу твого Мойсея, коли виводив єси батьків наших із Египту, Владико Господи!
- 54. Як докінчив Соломон всї цї молитви й благання до Господа, піднявся він із перед жертівника Господнього, де стояв навколїшках із простягнутими у небо руками.
- 55. І ставши благословив усю громаду Ізраїля грімким голосом сими словами:
- 56. Благословен Господь, що надїлив нарід свій Ізраїля впокоєм, як обітував! Не зосталось марним нї одно слово з усїх величніх обітниць, що дав через раба свого Мойсея.
- 57. Нехай же буде з нами Бог наш, як він був із нашими батьками. Нехай не покидає нас і не відпихає нас.
- 58. Нехай прихиляє до себе серце наше, щоб ми ходили путьми його й пильнували заповідей його, установ його й законів його, що заповідав він батькам нашим.
- 59. І нехай будуть сї слова, що я промовив у молитві перед Господом, близькі Господеві, Богові нашому, в день і в ночі, щоб він подавав усе потрібне слузї свойму і народові свойму Ізраїлеві на всякий день,
- 60. Щоб усї народи на землї зрозуміли, що Господь є Богом, і нїхто инший;
- 61. І нехай серце ваше буде неподїльно віддане Господу, Богу нашому, щоб ми ходили в установах його і держали заповідї його, як се оце й дїється.
- 62. За сим парь і ввесь Ізраїль принесли жертву перед Господом.
- 63. І принїс Соломон на мирню жертву Господеві двайцять і дві тисячі волів а сто двайцять тисяч овець. Сим робом осьвятили храм Господень царь і всї Ізрайлитяне.
- 64. Того ж дня осьвятив царь середню часть двора перед храмом Господнїм, приносячи там усепалення, й хлїбову жертву й товщ на жертву мирню; бо мідяний жертівник, що стояв перед Господом, був надто малий, щоб на йому помістити всепаленнє й хлїбову жертву й тук жертви мирньої.
- 65. І справив Соломон того часу сьвято й ввесь Ізраїль із ним, - збір величезний, що зійшовся від входу в Етам аж до ріки Египетської, перед Господом, Богом нашим, через сїм день і ще сїм день, то є через чотирнайцять день.
- 66. На восьмий же день відпустив Соломон нарід. І благословили вони царя й розійшлись по домівках своїх, радїючи в серцї задля всього доброго, що виявив Господь слузї свойму Давидові й народові свойму Ізраїлеві.
Ничего нет для сопоставления.
