- 1. Гріх Юдин виписаний залїзним різцем, алмазним зубцем, вирізаний на таблицї серця в них та на рогах у жертівниках їх.
- 2. Мов про свої сини, згадують вони про жертівники свої, і дуброви свої та зелені дерева по горбах високих.
- 3. Ой оддам же я гору твою в полі, твоє майно, усї твої скарби на луп, і всї висоти твої - за гріхи в усїх межах твоїх!
- 4. І ти сама лишишся без наслїддя твого, що я надїлив тобі, й віддам тебе в неволю ворогам твоїм у землю, що її не знаєш, бо ви розпалили огонь гнїву мого; він горіти ме невгасимо.
- 5. Так говорить Господь: Проклята людина, що вповає на людей, і робить тїло опорою своєю, а серце її цурається Господа.
- 6. Вона буде, як билина в степу, й не діжде собі добра; жити ме на сухих місцях у пустинї, на землї солоній, безлюдній.
- 7. Благословен чоловік, що вповає на Господа, що його надїєю Господь.
- 8. Він - мов те дерево, посаджене над водою, що простягає своє коріннє до потока: Не боїться воно жари, листє його зеленїє; байдужне воно й під сухолїттє; не перестає родити нїколи.
- 9. Лукаве над усе в сьвітї серце людське й ледаче; хто його зміркує?
- 10. Я, Господь, я тілько зазираю в серце, вивідую нутро, щоб відплачувати кожному по його ходах, по плодам учинків його.
- 11. Мов та куропатва, що висиджує яйця чужі, що їх не знесла, так і той, хто придбав достаток, та не на правій дорозї. У половинї віку свого втеряє його, і при концї свойму покажеться дурним.
- 12. О, місцем нашого осьвящення є престол слави, вознесений з давен давнезних!
- 13. Ти один, Господи - надїя Ізрайлева; всї, що тебе покинули, посоромляться. Всї, що відступають од тебе, будуть на піску написані, за те, що покинули жилу води живої - Господа.
- 14. Оздоров же мене, Господи, так я й одужаю; спаси мене, а я спасен буду; ти бо хвала моя.
- 15. Ось, вони менї говорять: Де воно, те слово Господнє? нехай станеться!
- 16. Я ж не квапився бути пастирем у тебе й не бажав лихої години, - ти се знаєш. Що мої уста вимовили, те лежить перед лицем твоїм.
- 17. Ой не дай же менї жахатись тебе! ти втечище моє при лихій годинї.
- 18. Нехай посоромляться гонителї мої, менї ж не дай постидатись; нехай вони задрожать, менї ж не дай лякатись; наведи на них лихолїттє й побий їх тяжким побоєм.
- 19. І сказав менї Господь так: Ійди й стань у воротах синів народу, що ними царі Юдейські входять і виходять, і у всїх воротах Ерусалимських,
- 20. І промов до них: Слухайте слово Господнє, царі Юдейські, й ви, всї Юдеї, вкупі з усїма осадниками Ерусалимськими, що ввіходите сими ворітьми!
- 21. Так говорить Господь: Стережіть ваші душі, не носїть субітнього дня нїяких тягарів, і не вносїте їх ворітьми Ерусалимськими,
- 22. І не виносїте так само субітнього дня нїякого тягару з домівок ваших, і не робіть нїякого дїла, а сьвяткуйте день субітний, як се я заповідав отцям вашим,
- 23. Хоч, правда, вони не слухали, й не прихиляли уха свого, а показали себе тугошийими, щоб не слухати й не приймати науки.
- 24. Коли ж ви послухаєте мене в сьому, говорить Господь, щоб субітнього дня не носити нїякого тягару воротами сього міста, та щоб сьвяткувати суботу, так щоб нїякого дїла того дня не робити,
- 25. Так ворітьми сього міста входити муть царі й князї, що сидять на Давидовому престолї, що їздити муть колесницями й кіньми, вони й князї їх, Юдеї й осадники Ерусалимські, й город сей буде люден повсячасно.
- 26. І приходити муть із городів Юдиних і з околиць Ерусалимських, і з землї Беняминової, і з поділля, і з гір, і з полудня, та й приносити муть усепалення й мирні жертви й жертви хлїбні й кадило у дом Господень.
- 27. Коли ж не послухаєте мене в тому, щоб держати субітній день сьвято й нїякого тягару не носити, входючи в ворота Ерусалимські, то я запалю огонь в воротях його, й пожере він палати в Ерусалимі й не погасне.
Ничего нет для сопоставления.
