- 1. І сталось, що Він після того проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство. Із ним Дванадцять були,
- 2. та дехто з жінок, що були вздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло,
- 3. і Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового, і Сусанна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили.
- 4. І, як зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став притчею.
- 5. Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували.
- 6. Друге ж упало на ?рунт кам'янистий, і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости.
- 7. А інше упало між терен, і вигнався терен, і його поглушив.
- 8. Інше ж упало на добрую землю, і, зійшовши, уродило стокротно. Це сказавши, закликав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
- 9. Запитали ж Його Його учні, говорячи: Що визначає ця притча?
- 10. А Він відказав: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони і не бачили, слухали і не розуміли.
- 11. Ось що означає ця притча: Зерно це Боже Слово.
- 12. А котрі край дороги, це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони.
- 13. А що на кам'янистому ?рунті, це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають.
- 14. А що впало між терен, це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають.
- 15. А те, що на добрій землі, це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості.
- 16. А світла засвіченого ніхто не покриває посудиною, і не ставить під ліжко, але ставить його на свічник, щоб бачили світло, хто входить.
- 17. Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не вийде наяв.
- 18. Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що, здається йому, ніби має.
- 19. До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через народ не могли доступитись до Нього.
- 20. І сповістили Йому: Твоя мати й брати Твої он стоять осторонь, і бажають побачити Тебе.
- 21. А Він відповів і промовив до них: Моя мати й брати Мої це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!
- 22. І сталось, одного з тих днів увійшов Він до човна, а з Ним Його учні. І сказав Він до них: Переплиньмо на другий бік озера. І відчалили.
- 23. А коли вони плинули, Він заснув. І знялася на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпеці вони.
- 24. І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: Учителю, Учителю, гинемо! Він же встав, наказав бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала!
- 25. А до них Він сказав: Де ж ваша віра? І дивувались вони, перестрашені, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають?
- 26. І вони припливли до землі Гадаринської, що навпроти Галілеї.
- 27. І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі роки мав він демонів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гробах.
- 28. А коли він Ісуса побачив, то закричав, поваливсь перед Ним, і голосом гучним закликав: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене!
- 29. Бо звелів Він нечистому духові вийти з людини. Довгий час він хапав був його, і в'язали його ланцюгами й кайданами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і демон гнав по пустині його.
- 30. А Ісус запитався його: Як тобі на ім'я? І той відказав: Ле?іон, бо багато ввійшло в нього демонів.
- 31. І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безодню.
- 32. Пасся ж там на горі гурт великий свиней. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм.
- 33. А як демони вийшли з того чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, і потопилась.
- 34. Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по селах звістили.
- 35. І вийшли побачити, що сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що демони вийшли із нього, сидів при ногах Ісусових вдягнений та при умі, і полякались...
- 36. Самовидці ж їм розповіли, як видужав той біснуватий.
- 37. І ввесь народ Гадаринського краю став благати Його, щоб пішов Він від них, великий бо страх обгорнув їх. Він же до човна ввійшов і вернувся.
- 38. А той чоловік, що демони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи:
- 39. Вернися до дому свого, і розповіж, які речі великі вчинив тобі Бог! І той пішов, і по цілому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив!
- 40. А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли, бо всі чекали Його.
- 41. Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я, що був старшим синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його.
- 42. Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, і вмирала вона. А коли Він ішов, народ тиснув Його.
- 43. А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її,
- 44. підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, і хвилі тієї спинилася їй кровотеча!
- 45. А Ісус запитав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне.
- 46. Ісус же промовив: Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене...
- 47. А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала.
- 48. Він же промовив до неї: Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі!
- 49. Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини синагоги один та й говорить: Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя!
- 50. Ісус же, почувши, йому відповів: Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона.
- 51. Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері.
- 52. А всі плакали та голосили за нею... Він же промовив: Не плачте, не вмерла вона, але спить!
- 53. І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона.
- 54. А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: Дівчатко, вставай!
- 55. І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила... І звелів дать їй їсти.
- 56. І здивувались батьки її. А Він наказав їм нікому не розповідати, що сталось.
Ничего нет для сопоставления.
