- 1. Тому полишімо початки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо знову засади покаяння від мертвих учинків та про віру в Бога,
- 2. науки про хрищення, про покладання рук, про воскресіння мертвих та вічний суд.
- 3. Зробимо й це, коли Бог дозволить.
- 4. Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого,
- 5. і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку,
- 6. та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.
- 7. Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, вона благословення від Бога приймає.
- 8. Але та, що приносить терня й будяччя, непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її спалення.
- 9. Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так.
- 10. Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та служите.
- 11. Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,
- 12. щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю.
- 13. Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою,
- 14. говорячи: Поблагословити Я конче тебе поблагословлю, та розмножити розмножу тебе!
- 15. І, терплячи довго отак, Авраам одержав обітницю.
- 16. Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку.
- 17. Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,
- 18. щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,
- 19. що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону,
- 20. куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседековим.
Ничего нет для сопоставления.
