- 1. Отже, маючи такі обітниці, улюблені, очистімо себе від усякої нечистоти тіла та духа, чинячи святість у страху Божому.
- 2. Дайте місце для нас. Ми нікого не скривдили, нікого не зіпсували, нікого не визискали.
- 3. Не на осуд кажу, бо раніше сказав я, що ви в наших серцях на те, щоб нам з вами померти чи жити.
- 4. Велику маю сміливість до вас, велику маю похвалу за вас: я наповнився втіхою, переповнився радістю при всякому нашому смуткові.
- 5. Бо коли ми прийшли до Македонії, наше тіло не мало жодного спочинку, в усьому бідували ми: зовні - боротьба, всередині - страх.
- 6. Але той, що втішає покірних, - Бог утішив нас приходом Тита,
- 7. і не тільки його приходом, а й утіхою, якою втішився за вас, розповідаючи нам про вашу журбу, ваш смуток, вашу щирість до мене, тож я ще більше зрадів.
- 8. Бо хоч і засмутив я вас посланням, та не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що те послання засмутило вас, хоч і тимчасово;
- 9. тепер я радію не тому, що ви були засмучені, а тому, що засмутилися на покаяння. Бо ви засмутилися для Бога, щоб ні в чому не зазнати лиха від нас.
- 10. Бо смуток, що в Бозі, чинить покаяння на спасіння, якого не треба шкодувати; біль світський чинить смерть.
- 11. Ось саме це засмучення для Бога викликало у вас яку старанність, яке виправдання, яке обурення, який страх, яке бажання, яке старання, яку відплату! В усьому ви показали себе чистими в ділі.
- 12. А коли я і написав вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля скривдженого, але щоб виявилося для вас ваше старання за нас перед Богом.
- 13. Від цього ми втішилися. До нашої втіхи ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух;
- 14. тож коли я чимось йому про вас похвалився, то не зазнав сорому; але оскільки ми говорили вам усю правду, то й наша похвала перед Титом була правдива.
- 15. І його серце дуже прихильне до вас, коли згадує про послух усіх вас, що з острахом і тремтінням прийняли його.
- 16. Радію, що в усьому можу на вас покластися.
Ничего нет для сопоставления.
