Головна > Бібліотека > Бібліїстика > Переклади Біблії > Переклади Біблії українською мовою > Українська Біблія (УБ) у перекладі П. Куліша та І. Пулюя > Старий Завіт > 1-а царiв > Глава 2

Глава 2

1. Як же прийшла година, вмерти Давидові, заповів він синові свойму Соломонові, мовлячи:
2. Я йду оце в ту дорогу, що нею ввесь сьвіт ійти мусить, ти ж кріпися й покажи себе мужем.
3. І пильнуй того, що вимагає Господь, Бог твій, від тебе: ходи путьми його й держи його встанови, заповідї, права і сьвідчення, як се написано в Мойсейовому законї, щоб бути тобі розважливим у всьому, що чинити меш, і всюди, куди обернешся;
4. Щоб Господь справдив слово своє, що прорік про мене, а воно таке: коли сини твої будуть вважати на свою путь, щоб ходити передо мною в правдї від усього серця й від усієї душі, то не перестануть потомки твої седїти на престолї Ізрайлевому.
5. Далїй же: знаєш сам, що вкоїв менї Йоаб Саруєнко, що він заподїяв двом гетьманам Ізрайлевим, Абенирові Ниренкові та Амессї Етеренкові, повбивавши їх серед миру, як би на війнї, та проливши, як на війнї, кров на пояс, що був на череслах у його, й на обуву, що мав на ногах своїх.
6. Оце ж чини по свойму розуму й не дай йому зїйти в землю на той сьвіт із волосом сивим.
7. Синам же Галаадїя Берзеллїя яви ласку, щоб вони за твоїм столом їли, вони бо стали менї в пригодї, як я втїкав од брата твого Абессалома.
8. Далїй, маєш ще при собі Семея Геренка, Беняминїя з Бахуриму: сей проклинав мене тяжко, як ійшов я в Маханаїм, та він вийшов зустріч мене на Йордань, і я заприсяг Господом, кажучи: Я не страчу тебе!
9. Ти ж не зостав його без кари, бо ти чоловік мудрий, так знати меш добре, що йому заподїяти, щоб він пійшов на той сьвіт із сивим волосом скривавленим.
10. І почив Давид із отцями своїми, й поховано його в Давидовому городї.
11. Царювання ж Давидового над Ізраїлем було сорок год: в Гебронї він правив сїм год, в Ерусалимі ж трийцять і три годи.
12. І сїв Соломон на престолї батька свого Давида, а потуга його все кріпшала та й кріпшала.
13. І прийшов Адонїя, син Аггитин, до Бетсаби, матері Соломонової. І спитала вона: А мирний же приход твій? І відказав їй: Мирний.
14. І почав: Треба менї поговорити з тобою. Каже вона: Говори.
15. Тодї каже він: Знаєш сама, що царство було моє й що ввесь Ізраїль ждав, що царем буду я. Та воно пійшло инакше й припало царство мойму братові, бо Господь йому так призначив.
16. Тепер в мене одна тільки просьба до тебе: не відмов менї. І каже вона йому: Говори.
17. І промовив він: Попроси царя Соломона - бо він тобі не відмовить - нехай оддасть за мене Абисагу з Сунаму.
18. І каже Бетсаба: Добре, я перемовлюсь із царем про тебе.
19. Як же ввійшла Бетсаба до царя Соломона, щоб із ним перемовитись про Адонїю, царь піднявся, вклонивсь перед нею та й сїв на свойму престолї. Поставлено престол і про цареву панїматку, й вона сїла з правого боку його.
20. І каже вона: Є в мене просьба невеличка до тебе, не відмов менї її. І відказав їй царь: Скажи тілько, панїматко, я певно тобі не відмовлю.
21. І промовила вона: Що, коли б Абисагу з Сунаму оддали за твого брата Адонїю?
22. І відказав царь Соломон матері: О, чому ти просиш тільки Абисагу з Сунаму про Адонїя? Лучше проси вже йому й царства. Він же бо мій старший брат, до того ж має за собою сьвященника Абіятара та Йоаба Саруєнка.
23. І поклявсь царь Соломон Господом так: Нехай менї те й те вдїє Бог, коли Адонїя виявив се бажаннє не про те, щоб наложити головою!
24. Так певно, як живе Господь, що укріпив мене й посадив мене на престолї батька мого Давида, та по своїй обіцянцї устроїв менї дом: сьогоднї буде страчений Адонїя!
25. І дав царь Соломон наказ Банеї Йодаєнкові, й вбив його той, і вмер він.
26. Сьвященникові ж Абіятарові повелїв царь: Ійди ув Анатот у твій хутор, бо й ти заробив смерть. Та сьогоднї тебе не страчу, бо ти носив скриню Господню перед моїм отцем Давидом, і все, що витерпів отець мій, терпів і ти з ним.
27. Так видалив Соломон Абіятара, щоб він більш не був сьвященником Господнїм; і справдилось Господнє слово, що сказав був про дом Ілїя в Силомі.
28. Як дойшла ж про се чутка до Йоаба - Йоаб же тягнув руку за Адонїєю, а до Соломона не прихилявся - то він втїк у намет Господень та й ухопився за роги жертівника.
29. Як же з'ясовано цареві Соломонові: Йоаб утїк у намет Господень і стоїть коло жертівника, послав Соломон Банею Йодаєнка з наказом: ійди, вбий його.
30. Як же прийшов Банея до намету Господнього, сказав йому: Такий царський наказ: Ходи сюди! той же відказує: Нї, тут хочу вмерти. І принїс Банея відповідь і каже: Так говорив Йоаб і так він менї відказав.
31. І рече йому царь: Зроби так, як він промовив; убий його й поховай, щоб зняти з мене й з моєї родини кров, що Йоаб пролив безвинно.
32. І нехай Господь оберне кров його на його голову, бо він убив двох таких, що були безвинні й лучші його, а мій отець Давид і не знав про те, Абенира Ниренка, гетьмана Ізрайлевого та Амессу Етеренка, гетьмана Юдиного.
33. Оце ж нехай кров їх навіки впаде на голову Йоабові й потомків його, а Давидові й потомкам його, й домові його, й престолові його по всї вічні часи нехай посилає Господь щасну долю!
34. І пійшов Банея Йодаєнко та й убив Йоаба, й поховано його в домівцї його в степу.
35. І поставив царь Соломон Банею Йодаєнка намість його над військом, а сьвященника Садока поставив царь намість Абіятара.
36. І послав царь і повелїв кликнути Семея й сказав йому: Збудуй собі будинок у Ерусалимі й зоставайсь тут жити, не виходячи нїкуди звідси.
37. Коли ж ізвідси вийдеш, хоч би поза потік Кедрон, так зараз - знай се - мусиш умерти; кров же твоя впаде на твою голову.
38. І відказав Семей цареві: Добре! як мій добродїй й царь повелїв, так і чинити ме раб твій. От і жив Семей у Ерусалимі довго.
39. Аж ось лучилось у три роки, що два раби Семеєві втекли до Анхуса Маашенка, царя Гетського. І переказано Семеєві: Раби твої в Гетї:
40. І зібрався Семей, осїдлав осла свого та й пустивсь у дорогу в Гет до Анхуса шукати рабів своїх. І вернувся Семей й привів раби свої з Гета.
41. От і з'ясовано Соломонові, що Семей виходив з Ерусалиму в Гет і вернувсь назад.
42. І післав царь закликати Семея, та й каже йому: Чи ж я не поклявся тобі Господом і не завірив тебе: скоро ти звідсї пійдеш куди небудь, мусиш - знай се - вмерти? Ти ж відказав менї: добре! чую!
43. Чом же ти не вважив на виречену перед Господом божбу й на повелїннє тобі дане?
44. І рече царь надто Семеєві: Сам ти знаєш і серце твоє знає все те зло, яке ти заподїяв отцеві мойму Давидові. Нехай же Господь оберне твою злість на твою голову,
45. Царь же Соломон нехай буде благословен, і Давидів престол нехай буде непорушен перед Господом по вічні часи!
46. І повелїв царь Банеї Йодаєнкові; він вийшов і стратив його, й той вмер.