Глава 5

  • 1. По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму.
  • 2. А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п'ять критих переходів.
  • 3. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода:
  • 4. ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, -хоч яка б там була його хвороба.
  • 5. Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років.
  • 6. Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?»
  • 7. «Не маю нікого, пане, - одрікає йому недужий, - хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає.»
  • 8. Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!»
  • 9. Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був же той день - субота.
  • 10. Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!»
  • 11. А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, - сказав мені, хто мене оздоровив.»
  • 12. Спитали його: «Хто він - той, що сказав тобі: Візьми і ходи?»
  • 13. Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що юрмився на тому місці.
  • 14. Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до нього: «Оце ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.»
  • 15. Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, - Ісус.
  • 16. Ось тому й переслідували юдеї Ісуса: вчинив бо він те в суботу.
  • 17. А Ісус їм відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю.»
  • 18. За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити його - не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові.
  • 19. І відповів їм Ісус, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам: Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить.
  • 20. Отець бо любить Сина й усе появляє йому, що сам чинить. І більші від цих діла появить йому, щоб ви дивувалися.
  • 21. Бо як Отець воскрешає померлих і оживлює, так і Син дає життя, кому захоче.
  • 22. Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь,
  • 23. щоб усі почитали Сина так, як Отця почитають. Хто Сина не почитає, той не почитає Отця, який послав його.
  • 24. Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, - живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.
  • 25. Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, - ба, вже й тепер він, - коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши - оживуть.
  • 26. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі.
  • 27. І владу йому дав суд чинити, він бо - Син Чоловічий.
  • 28. І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують,
  • 29. і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, - воскреснуть на суд.
  • 30. Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене.
  • 31. Неправдиве моє свідоцтво, коли свідчу я сам за себе.
  • 32. Але за мене свідчить інший, і відаю я, що те його свідоцтво, яким він за мене свідчить, - правдиве.
  • 33. Послали ви були до Йоана, і він посвідчив правду.
  • 34. Я ж бо не від людини свідоцтво приймаю, але кажу вам це, щоб ви спаслися.
  • 35. Той був світич, який палає і світить, тож ви й побажали на часинку з світла повтішатись.
  • 36. Та в мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове: діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання, - ось ті саме діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав.
  • 37. І Отець, який послав мене, свідчить за мене, лише ви ані голосу його не чули, ані виду його не бачили ніколи.
  • 38. І слова його не маєте, що перебувало б серед вас, - ви бо не віруєте в того, кого він послав.
  • 39. Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, - а й вони свідчать за мене!
  • 40. Але ви не бажаєте до мене прийти, щоб жити життям вічним.
  • 41. Слави не приймаю я від людей.
  • 42. Та я спізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога.
  • 43. В ім'я Отця мого прийшов я, а ви не приймаєте мене. Прийшов би інший у вашому імені, ви б такого прийняли.
  • 44. Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте?
  • 45. Не гадайте, що я перед Отцем винуватиму вас: Мойсей - ось обвинувач ваш, отой, на якого ви сподівання покладаєте.
  • 46. Бо якби вірили ви Мойсеєві, то й мені б ви вірили: про мене бо писав він!
  • 47. Не віривши ж його писанням - як моїм словам повірите?»