Наступники князя Володимира діяльно зайнялися охрещенням північних своїх земель (що пізніше склали Московське князівство), де було багато також і інородців, цебто неслов'ян з походження. Християнізація цих земель ішла дуже поволі й розтяглася на довгі часи. Так, до Ростовської землі Володимир послав єпископа Федора, але той не міг охрестити тутешнього народу; нічого не вдіяв тут і другий єпископ, Іларіон; є навіть звістка, ніби єпископи ці змушені були втікати зі своїх єпархій (див.: Голубинский Е. История Русской Церкви. Т. 1. С. 200).
І тільки третій єпископ, Леонтій (помер 1077 р.) охрестив-таки ростовців - він облишив старих, бо нічого з ними не міг вдіяти, і спробував охрестити дітей, за що батьки мало не вбили єпископа. Це зразок, як ширилося тоді християнство поза Києвом. Єпископ Леонтій, що походить з києво-печерських ченців, був канонізований в 1164 р.; пам'ять його 23 травня.
Києву, взагалі Україні випала велична історична роль охрестити всі північні землі держави Володимира та Ярослава, цебто ті землі, що склали пізніше Московське князівство. Цю історичну роль України звичайно недооцінюють або й зовсім замовчують російські історики; але ми не можемо не звернути увагу на те, що світ нової віри Христової пішов на північ від Києва, з України, і Церква Українська, Церква Первозванна - бо заснував її ще апостол Андрій Первозванний, - по праву мусить зватися матір'ю Церкви Московської. Як я вище казав, у списках перших святих московських країв багато українців.
Неслов'янських народів у державі Володимира та Ярослава було досить - це були: величезна земля Ростовська з Білозір'ям, де жили тоді меря та весь, та земля Муромська, яку замешкувала мурома. Сюди треба віднести також землі вятичів та радимичів, що були племені ляського, з якими над усе було багато клопоту. Ось цих земель з поглядів політичних, щоб їх не дратувати, Володимир не хотів хрестити силою - народи ці швидко рушилися, а тим самим приставали й до християнства. Але, звичайно, на охрещення всіх цих земель пішло дуже багато праці, і сам процес бодай зовнішньої християнізації їх розтягнувся на століття. Так поволі були охрещені (на зразок охрещення землі Ростовської) землі Муромська, Рязанська, Вятицька, Радимицька й інші подібні. Україна свою культурну місію таки виконала і перенесла християнство й на північ. Цього російський народ не мусить забувати Україні.
