Події все складалися на користь Москви: знайшовся й добрий кандидат на Київську митрополію - єпископ Луцький Гедеон, князь Святополк-Четвертинський.
Цього часу стан православної церкви в Польщі був надзвичайно тяжкий - вона була зовсім безправна, її силою тягли на унію. Єпископ Луцький Гедеон міцно беріг вірність батьківській вірі, і за це змушений був терпіти багато неприємностей. Дійшло до того, що, як розказує сам Гедеон, «не точию различными умышленми пакости мне деяху, но и явно враждебными отравами на отнятие живота моего многажды наглствоваху» (Архив Южной и Западной России. Ч. 1. Т. V. С. 43). В кінці Гедеону погрожували навіть укинути його до Марієнбурзької фортеці (де був задушений перед тим містоблюститель Царгородського патріархату Никифор) - і тоді владика 1684 р. змушений був утікати з Польщі до Києва.
Єпископ Луцький прибув просто до гетьманської столиці Батурина, і був добре тут прийнятий. Він був сватом Самойловичу - дочка Самойловича була за сином єпископа Гедеона ще з 1682 р. Помістився він у Крупецькому монастирі.
Гетьман відразу оцінив єпископа Гедеона як найкращого кандидата на Київську митрополію. І справді, кандидат цей мав багато заслуг: був мучеником за православ'я, в єпископськім сані служив уже майже 25 років, найзнатнішого роду, а до того ще й сват гетьманів. Старий хитрун, що все чекав митрополичого сану, Лазар Баранович, відразу оцінив єпископа Гедеона Четвертинського - про нього він насмішкувато сказав: «Разве его митрополитом Киевским сделать, а то другого ему места нет...» (Соловьев С. История России. Т. III. С. 995).
Єпископ Гедеон стільки натерпівся різних переслідувань у Польщі, що київські церковні стосунки були йому раєм. І тому він відразу погодився на все те, що нашіптував йому Самойлович. Зараз же, ще в листопаді 1684 р., єпископ Гедеон написав смиренні листи до Москви цареві та патріарху, розказуючи їм про причини своєї втечі з Польщі й заявляючи про повну покору. Патріарх милостиво відповів і прислав щедрий дарунок - 10 рублів (Архив Южной и Западной России. Ч. 1. Т. V. С. 99). Відписав і цар, але не назвав Гедеона князем, від чого той заслаб, і мало не помер, бо навіть і король польський завжди звав його князем.
Єпископ Гедеон був дуже лагідної вдачі, «людина добра та тиха, що ніякої влади не бажає»3, як охарактеризував його Самойлович. Такого саме митрополита й треба було Москві, а особливо Самойловичу, - бо тоді ж усе духовенство буде в його, гетьманських руках.
У Москві так само вирішили поспішити, і в лютому 1685 р. наказано Самойловичу зробити вибори Київського митрополита; в наказі вже відкрито додали: «А как тому (новообраному) митрополиту наступить и какое послушание оказывать святейшему кир Иоакиму, патриарху московскому и всея Руси, и его преемникам, как судить, по каким причинам и тягостям власть Константинопольскаго патриарха отложить, в каком почитании гетмана, старшину и все войско Запорожское иметь и о всяких церковных делах писать к св. патриарху Московскому, а к св. Константинопольскому патриарху ни о чем не писать, и не посылать, причитания никакого к нему не иметь, под послушанием у него не быть и из под его паствы, за расстоянием дальняго пути, совершенно отстать... По степени Киевской Митрополии быть первою между российскими митрополиями... А новоизбраннаго митрополита, для архипастырскаго рукоположения, отпустить в Москву» (Архив Южной и Западной России. Ч. 1. Т. V. С. 100 - 101).
Отож, як бачимо, уряд московський самовільно вдерся до прав патріарха Константинопольського й безправно їх порушив. Вибори призначили на 8 липня, і обидві сторони - оборонці Української Церкви й її напасники - завзято готувалися до останнього бою.
