А далі Катерина одверто повела русифікацію вже в широкому розмірі. Височайшим наказом 7 вересня 1782 р. було оповіщено про організування «Комиссии для заведения в России народных училищ» (Полное собрание законов Российской империи. Т. XXI. № 15507. С. 663-666). I от програма, вироблена для шкіл Росії, хутко була заведена й до шкіл в Україні. І з того часу русифікація в наш край попливла широкою річкою.
Катерина знайшла собі добрих помічників в Україні, що жваво проводили до життя всі її плани про знищення наших прав старожитніх та про широку русифікацію, - це були відомі київські митрополити Гавриїл Кремінецький (1770-1783) та особливо Самуїл Миславський (1783-1796).
Гавриїл Кремінецький, хоч і українець з походження, майже все життя своє пробув у Росії і відбився від своєї батьківщини. План його роботи в Україні ясно видно з тієї розмови, що він вів її по дорозі до Києва; новий митрополит казав, що він, «живши долгое время в Петербурге, привык к тамошним обрядам и обыкновениям; а теперь, когда прииедет в Киев, не знает, что начать: следовать ли малороссийским обыкновениям, или малороссияне должны приноровляться к его петербургским ухваткам»... Гості відповіли митрополитові, що ввесь Київ повинен взяти собі його, митрополита, за зразка (див.: Русская старина. 1871. Т. III. С. 402).
І от ці «петербургския ухватки» митрополит й проводив до Української Церкви ввесь час, коли був на Київській митрополії...
А митрополит Самуїл Миславський пішов уже значно далі.
За молодих літ Миславський був гарячим оборонцем старожитніх прав Української Церкви й Київської Академії і навіть брав участь у протестах проти Катерининої політики (див.: Петров Н. Киевская академия в царствование Екатерины II. К., 1906. С. 70). Але вперта вдача Катеринина зломила його, і він побачив, що даремно буде «прати противу рожна». І ставши митрополитом, Миславський рішуче повів політику Катеринину.
Це цей Миславський перевернув українську Київську Академію на Московську; це він пильнував, щоб завести в Академії та й по церквах усієї України чисту московську вимову.
Ставши за митрополита, Миславський відразу з 1784 р. заводить нові дисципліни в Академії, що їх доти не було - це новий клас географії та історії, і наказує, що науки ці повинно вести «на чистом российском языке». Завів митрополит ще й клас російської поезії та елоквенції і на цю науку виписав Москвина Дмитра Сигиревича, родом з Вороніжщини, і наказав йому «производить оное учение по правилам поэзии, напечатанным в Москве, ораторию же по правилам господина Ломоносова...» (Аскоченский. Акты... Т. 111. № 57. Л. 404).
Миславський став пильно стежити, щоб завести в Академії чисту московську вимову, особливо слов'янського богослужбового тексту. Ось цікавий наказ його про правопис та про вимову; подаю наказ цей цілим: «1784 г. октября 26 дня Святейшаго Правительствующаго Синода член, Преосвященный Самуил, Митрополит Киевский и Галицкий, усмотря 1-е, что в Академии Киевской не только студенты и ученики не наблюдают правил правописания, российскому языку свойственнаго, но и самые учители исполнению сей должности, которая во всех языках и науках, во всем ученом свете поставляется первым основанием служащим к познанию оных, не соответствуют; 2-е - что многие студенты, учившиеся богословию и философии, во время производства их во священные чины являются вовся неисправны в чтении по церковным книгам, чрез что подвергают себя стыду, а на Академию и учителей навлекают предосуждение, - приказал духовной Киевской Кон.систории предписать указом архимандриту Киево-Братского монастыря и ректору Академии с префектом, дабы они неусыпное возымели попечение о непременном и неупустительном наблюдении как учителями, так и учащимися правил российскаго правописания, равномерно и к другим языкам, в Академии преподаваемых, относящегося, с тем чтобы они, если кто из учителей в упущении сей должности ими примечен будет, об отрешении таковаго от учительской должности немедленно доносили Его Преосвященству, но учителей иностранцов от сего взыскания уводить. А дабы все студенты и ученики, особливо желающие достигнуть священных чинов, в свободное от учения время упражнялись наиприлежнейшим образом в чтении церковных всякого рода книг, а паче Библии, с приобретением хорошего и чистаго произношения, особливо с наблюдением ударения и силы, в книгах напечатанных, то есть оксии, что всего нужнее, - к тому ректор с префектом имеют употребить такия меры, которыя бы исполнению сего предписания действительно соответствовать могли. Вследствие сего отныне впредь навсегда в ответах на вопросы или справки из Консистории, в Академию посылаемыя, показывать без всякаго упущения, кто чему обучается, с каким успехом и поведением, колико лет в учении проводил, исправно ль читает по церковным и гражданским книгам, наблюдает ли правила правописания российскаго в письме, учится ли греческому языку и другим и каким имянно, також арифметике, истории и географии. Наконец внушить всем учащимся, что если они и за сим подтверждением не будут наблюдать всего того, что выше предписано, то имеют быть исключены из духовнаго ведомства и отошлются в светскую команду, дабы бесплодно и времени, им данного на приобретение просвещения, не теряли» (рукопис Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії. Муз. 725, № 35. Л. 131; див.: Петров Н. Акты... Т. V. С. 81-82).
Пізніше, 8 червня 1787 р., цей же Самуїл Миславський наказав Київській Духовній Дикастерії (Консисторії): дітей духовенства «малолетных, оставшихся в домах, в удобное время благочинным свидетельствовать, чему они обучаются и с каким успехом... и подтверждать родителям их, чтоб они учились дома и в церквах читать по ударениям, в книгах напечатаным, то есть по оксиям неотменно» (Петров Н. Акты... Т. V. С. 211).
А 13 лютого 1786 р. митрополит С. Миславський вже відкрито й чистосердечно наказав: «В исполнение Ея Императорскаго Величества указа... ректору и префекту присвоить немедленно Академии Киевской образ учения, для всех училищ в Империи узаконенный, соображаясь таблицам и книгам, для руководства учителям и в пользу обучающемуся юношеству присланным» (там же. С. 123).
І в Київську Академію ввели московську мову, і почали пильно доглядати, щоб у студентів була чиста великоросійська вимова - як у звичайному житті, так і в церкві. Почали виписувати з Москви друковані московською мовою підручники; посилали студентів у Московський університет, щоб вони навчалися там чистої московської вимови...
По всіх церквах було наказано, щоб дяки та священики молитви читали та правили службу Божу «голосом (вимовою), свойственным российскому наречию» (Грушевский М. Очерк истории украинского народа. С 393-394).
Те ж саме було заведено й по всіх школах в Україні; духовним школам Катерина давала матеріальну допомогу, але вимагала, щоб у таких школах «для преподавания учений присвоен был образ, для всех училищ в Империи нашей узаконенный» (Петров Н. Акты... Т. V. С. 114 (Наказ 1785 р.).
Так цариця Катерина нищила наші школи, руйнувала старожитні права українські, запроваджувала російську вимову до Української Церкви.
