Ще більше за людей посунули на Москву українські книжки. Своїм змістом вони були в Москві великою новиною й тягли до себе всіх цікавих та освічених людей. І книжки наші хутко розійшлися по всім московськім царстві, вкрили всю велику державу. Книжки для читання, книжки церковні, шкільні підручники, наукові твори - все це сунуло на Москву з України. Книжки наші на одправу Служби Божої широко розпливлися по різних церквах. І навіть і зараз сливе, що й не знайдете в Росії архіва, чи бібліотеки, чи просто церкви, де б не було якоїсь старої української книжки (див.: Шляпкин И. Св. Д. Ростовский С. 131).
А коли придивимось до записів на цих книжках, то побачимо, що наша книжка вкрила всю Росію від Вологди до Астрахані. Так, скажемо, з написів на книжці «Небо Новое» 1665 р. Іоаникія Галятовського знати, що її читали, крім усієї України та Галичини, ще й у Москві, у Володимирській губернії, в Астраханській губернії, у Вологді, у Великому Устюзі й по інших місцях (див.: Огиенко И. Отражение в литературе «Неба Новаго», 1912. С. 3-6).
Сила українських книжок була в бібліотеках царів, патріархів, єпископів, бояр, як була їх сила й у простих грамотних людей. До нашого часу дійшли описи старих бібліотек XVII віку, і з цих описів ми бачимо, як у Москві охоче читали українську книжку (див.: Шляпкин И. Св. Д. Ростовский. С. 124 - 126, 72 - 74). «Малорусския книги, - каже дослідник цього питання, - имели широкое распространение не только в Западной, но и в Московской Руси» (там же. С. 118). З цієї причини Інокентій Гизель навіть клопотався, щоб скасували мито на нашу книжку в Москві (див.: Моск. Арх. Мин. ин. дел, Грамоты Малоросе. № 414).
Нашу українську книжку в Москві шанували й охоче читали. Так, «Псалтирь рифмованная» Семена Полоцького так була широко скрізь розповсюджена, що з наказу царів Івана та Петра її поклали на ноти (див.: Шляпкин И. Op. cit. C. 126). Року 1667-го з наказу великого государя розіслали по архієпископіях книжку Барановича «Меч Духовный», і звелено було взяти за неї по 3 рублі (див.: там же. С. 122). Український «Требник» Петра Могили був поширений у Москві, і архієпископ Афанасій Холмогорський правив Служби по цім Требнику (див.: там же. С. 127 - 129). Про книжку Могилину «Лифос» митрополит Сочавський Досифей писав ось так: «Я давно слыхав, ныне же видех, прочитах сице совершенну сущую, зело удивихся, и почто, мню, не часто друкують: великая бо сия книга предстательница и вежа твердая Церкви Православной и на изменники победа, а изъявление обнажаючи волка от кож овечих» (Рукопис Києвософійського собору. № 364. Л. 439).
Орловський батюшка XVII віку, автор «Статира», називає українське «Учительное Евангелие» Кирила Транквіліона «светильником», і він витвердив цю книжку навіть напам'ять... Він же розказує, що книжку цю він знайшов де в кого з своїх орловських парафіян, і їм вона дуже вподобалась (див.: Архангельский А. Из лекций. С. 129). Сам патріарх Яким читав цю книжку 1675 р. людям у церкві (див.: Шляпкин И. Св. Д. Ростовский. С. 124).
Патріарх Адріан в одній справі покликався 1696 р. на українську книжку - «Мир с Богом» Гизеля (див.: Шляпкин И. Op. cit. C. 129).
Твори св. Димитрія Ростовського широко розійшлися по Росії. Так, його «Руно Орошенное» мало 8 видань, і зараз немає старого збірника, де б не було чогось виписаного з цієї книжки (див.: Огиенко И. «Руно Орошенное» св. Д. Ростовского. 1912). Широко розійшовся по Москві й плід 20-річної праці (1684 - 1705) св. Димитрія - його «Четьи Минеи», про які дослідник каже, що твір цей «остается до сих пор, вместе с «Прологом», настольной книгой благочестиваго русскаго грамотника; труд единственный в своем роде, какого, без сомнения, не мог бы совершить никто из московских книжников» (Архангельский А. Из лекций. С. 134).
Я не буду перелічувати, які книжки наші попали в Москву, - бо цього й зробити не можна; всі книжки наші сунули на північ - твори Галятовського, Радивиловського, Транквиліона, Петра Могили, Гизеля, Беринди, Зизанія, Смотрицького, Барановича й сила-силенна всяких інших.
Але мову нашу не всі розуміли, тому рано почали перекладати потрібні книжки наші на російську мову; так, переклали в XVII віці твори Галятовського, Смотрицького, Димитрія Ростовського, Петра Могили, Транквиліона, Гизеля і багато інших (див.: Шляпкин И. Op. cit. С. 132).
