І український вплив широкою річкою покотився на Москву, і дедалі він ширшав усе більше та більше. Українці принесли з собою всю велику культуру, й вплив їхній відбився у Москві на всьому житті. Він відбився на будівництві, на малюванні, на одежі, на співах, на музиці, на звичаях, на праві, на літературі й навіть на самій російській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Усяких ремісників діставали з України; до Москви їздили наші ковалі, гончарі, шапошники, каретники, шевці, масловари, шевці рукавиць, селітровари, злотники, кахлярі й т. ін.; був окремий ряд в Москві, що прозивався польським - нас часто в Москві прозивали поляками (див.: Материалы для истории московского купечества. Т. I, Прил. 2. М., 1886. ). Сучасник так пише 1652 р. про наших купців у Москві: «При проходе польских послов купцы с товарами проходят под начал и оборон послов без всякаго мыта. А товары те суть, которые из Литвы с Руси Польской и из иных украйн купцы к Москве приносят: сукна, вещи шелковыя, атласы, камки... Временем и безлепицы коекакия привозят, откуды им от того и большая прибыль бывает, понеже бо и Московские люди временем худое скорее доброво купят; кому што попало по руке, тот за то больши и денег дает» (Шляпкин И. Op. cit. C. 56).
Ремісники-українці то самі їздили на Москву, то їх туди закликали; в науку до них поступали росіяни, і вони готовили сукна, мила, шапки, одіж, римарські речі й т. і н.( Там же. С. 55 - 56).
Німецьку одіж ще до Петра на Москву занесли українці. Так, літопис Самовидця розказує, що за царя Федора Олексійовича «одежу московскую отменено, але по нашому носити позволил» (Летопись Самовидца. С. 152). А в другому місці про те ж саме читаємо в Літопису, що цар Федір «одежу малороссийскую великороссиянам повелел-казал носить» (Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси. К., 1888 С. 32). А Двинський літописець пише, що 1679 р. із-за моря на кораблях приїхали «к Архангельскому городу выходцы из Турския земли полоненые люди: Яким малороссиян да Константин украинец, оба в немецком платье» (Титов. Летопись Двинская. М., 1889. С. 41).
Наші співаки-українці занесли на Москву й свою співацьку одіж, і ця одіж осталася скрізь по Росії ще й до нашого часу - в кафедральних церквах співаки ще й тепер одягаються в особливу одіж, яку перейнято від українців ще в XVII - XVIII віках. Одіж ця складалась із короткого кольорового жупана, а поверх його зодягали кунтуша з вильотами - пишну довгу одіж з відкидними прорізаними рукавами. Одіж українська дуже припала до вподоби в Москві, і там її завели спершу для придворних співаків, а потім, з наказу царя Миколи І з 21 вересня 1832 р. І для всієї Росії (див. про це: Ш-ий К.: Украинское происхождение певческих костюмов в кафедральних храмах России // Укр. жизнь. 1913. Кн. 7 - 8. С. 116 - 119).
Вплив український на московську церкву був такий великий, що в Москві по церквах скрізь запанувала українська вимова, і ця вимова лишалася тут аж до початку XIX віку, а де в чому вона осталась аж до нашого часу (див.: Тимковский. Мое определение на службу // Москвитянин. 1852. Ч. 20).
Кращі люди в Москві раз у раз переймали з українців. Учитель Петра I, князь Голіцин, зачісувався по-козацькому (див.: Шляпкин И. Op. cit. С. 65). Патріарх Никон їздив в українській бричці. Року 1666-го межигірський монах призначається царським садівником, і привозить з Києва сливи, виноград та дулі (див.: там же. С. 64.). Царські потіхи в XVII віці улаштовували українці (див.: там же. С. 65). З нашого краю просять навіть 1671 р. «хлебника, который гаразд хлебов и пирогов печь...» (Русск. Истор. библиотека. Т. V. Спб., 1878. С. 769).
Наших же українців завжди кличуть навчати царських дітей.
Друкарська справа в Україні стояла дуже високо. Київські друкарські шрифти так припали до вподоби в Москві, що 1669 р. Інокентія Гизеля дуже просили надрукувати в Києві книжок для Москви (Шляпкин И. Op. cit. С. 123).
Український вплив у друкарстві відбився навіть у дрібних деталях; так, у Москві в друкованих книжках спершу нумерація була по листах, і тільки потім, під нашим впливом, стали нумерувати кожну сторінку; під нашим впливом стали розривати в друкованих книжках слово від слова, а до того їх друковано вкупі; навіть знак переносу слів (дефіс) позичили від нас. Заголовок книжки в Москві любили давати з кінця, і тільки під нашим впливом почали ставити ці заголовки на початку книжки.
Бажаючи мати в себе гарні друкарні, ще навіть Петро I посилав своїх людей у науку до друкарень у Київ та Чернігів. Так, у лютому 1701 р. «отправлен был из Московскаго Приказа книгопечатнаго дела в Киев и Чернигов книгопечатнаго дела знаменщик Михайла Дмитриев в книжныя типографии для научения книжному печатному делу, составлять чернилы и всякому книжному урядству»... Особливо Київська друкарня славилась тоді дуже гарним шрифтом, папером та чистою роботою (див.: Бантыш-Каменский Д. История Малой России. К., 1903. С. 486, 605).
Відбився наш вплив і на будівництві. Українці будували палати й розмальовували їх по-своєму (див.: Шляпкин И. Op. cit. С. 60). Року 1673-го годинникар-українець Петро Висоцький зробив в Коломенській палаті край царського місця дивовище: мідних левів, що самі ворушились і ревли (див.: Забелин.. Домашний быт русских царей. С. 150); Семен Полоцький на цих левів написав навіть вірші в своєму «Рифмологіонї»... Перейшли до Москви й ті надгробки» могильні пам'ятники, що були скрізь по нашому краю див.: Шляшсин И. Op. cit. С. 63.
Наші малярі часто ходили до Москви, часто їх і закликали туди (див.: там же. С. 55); тому не диво, що український вплив відбився і на московській іконографії: західний вплив через Польщу, або й прямо йшов до кас, а ми його несли на Москву. Це через нас скаржились старовіри, що «образы святые пишут неподобно: очи с лузгами, лицы румянныя за плотию жирны и дебелы, ризы немецкия...» (Шляпкин И. Св. Д. Ростовский. С. 60). Наші гравюри та так звані «народні картинки» в великому числі сунули на Москву.
«Как литература московская, - каже академік Ф. Ів. Буслаєв, - во второй половине XVII века была под сильнейшим влиянием южнорусской, из которой она вносила в северо-восточную Русь западныя идеи, так и живопись московская той эпохи, без сомнения, многими успехами обязана мастерам южнорусским, произведениями которых были украшены как рукописи, так и старопечатныя книги» (Успенский А. И. Царские иконописцы и живописцы XVII века. М., 1913. С. 23).
