Земляки наші, опинившись у Москві, хутко занесли туди «єресь новую» - почали по церквах казати проповіді. В Україні це було звичайним ділом, але в Москві можна було якусь там проповідь хіба тільки прочитати із книжки. І з цього зразу земляки наші придбали собі ворогів. «Заводите вы, ханжи, - лаяли їх, - єресь новую, людей в церкви учите, а мы людей прежь сего в церкви не учивали, учивали их в тайне... Беса вы имеете в себе, и все вы канжи...» (Православ. собеседник. 1872. Кн. II. С. 485-486).
А один з орловських священиків, що перейняв собі від українців церковні казання, так скаржився: «Мало было у меня истинных любителей, - почти все дышали ненавистью... Всем я был в камень претыкания; все друг друга подговаривалися не слушать учения моего, думая, что я ввожу новости. Были у нас, говорили они, и прежде священники добрые и честные, а так не делали, жили попросту, а мы были в изобилии... А этот откуда вводит странное?» (Статир. 1683; Архангельский А. Из лекций. С. 130). Але минув час, і українська проповідь запанувала в Москві...
Першими казнодіями в Москві були наші Єпифаній Славинецький та Семен Полоцький. І навіть у XVIII віці кращими промовцями казань у Петербурзі та Москві завжди були українці, і їх завжди закликали на посади до соборів у столичні міста.
Про це часто писали в Київ так, як ось писали 1738 р.: тоді прислали царського наказа «о требовании студентов с епархии Киевской, кои уже учением окончили богословию и жития воздержного, и буде оны, оженясь, в Санкт-Питербурхе в Петропавловском, Троецком и Исакиевском соборах и в инних приходських церквах для обучения катехизиса и сказиваниа предик к церквам вышозначенних соборов пожелают...» (Петров Н. Акты... Т. П. С. 446).
Українці багато зробили й коло нової московської літератури. На чолі цієї літератури стояв українець Ф. Прокопович, що разом з Кантемиром і розпочав цю літературу. Так званий класицизм у московській літературі був занесений з України; у нас цей класицизм бачимо ще з самого початку XVIII віку в творах Прокопо.вича та Сковороди (див.: Петров Н. Акты... Т. II. С. 47, 27).
Переклади з західної літератури довгою низкою пливуть до Москви в XVI та XVII віці; проте переклади ці сунули на Москву чи просто з України або робили їх українці (див.: Архангельский А. Из лекций. С. 65.).
Україна кохалась в драматичній поезії й утворила безліч драматичних творів. І Україна понесла твори свої на Москву: московський театр, московська драматична література - це діло рук наших, українських. Ще в XVII віці занесли українці свою драму до Москви; «Львовскаго повета шляхетской сын» Степан Чижинський, учитель латинської мови, ставив у Москві «Комедию о Давиде с Голиафом и иныя комедии, и учил комедийному делу 80 человек всякаго чина людей» (Морозов П. О. История русского театра. Спб., 1889- С. 190-191).
І ми бачимо, що в XVII та XVIII віках драму ведуть у Москві самі тільки українці. Драматичні твори С. Полоцького, Д. Ростовського, Ф. Прокоповича, Л. Горки, І. Хмарного, С. Ляскоронського й багатьох інших українських драматургів цілком заполонили московський театр. У Московській Академії ставили п'єси самі українці. «О школьных пьесах Московской Академии, - пише професор H. Петров, - можно сделать такое заключение: они пересажены были в Москву из Киевской Академии и культивировались выписанными из Киева учителями, которые весьма часто брали сюжеты, образы представления и мотивы для своих драматических произведений из Киевских школьных пьес» (Петров Н. Акты... Т. V. С. 200). А коли Петро I розпочав свої реформи, то київські драматурги щиро допомогли йому тим, що славили ці реформи в своїх творах, і думки Петра розказували на сцені (див.: там же. С. 152.).
У XVIII віці українці рознесли свої драми по всій Росії й заклали театри в найдальших закутинах її. Так, українці ставили свої п'єси й утворили шкільні театри в Харкові, Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську й навіть занесли його до австрійських сербів (див.: там же. С. 216). В Росії українці перші заклали драматичні вистави й давали їх протягом майже всього XVIII століття. Навіть не забули українці й далекого Сибіру, де наш митрополит Тобольський - Філофей Лещинський (1702-1727) «славныя и богатыя комедии делал». Сибірський літописець так розказує про це: «Филофей был охотник до театральных представлений, и когда должно на комедию зрителям собиратца, тогда он, владыка, в соборные колокола на сбор благовест производил» (Там же. С. 253; Морозов П. О. История русского театра. С. 111).
А ось оповідання, як українці «делали комедию» у Шклові. Священик Ілля Турчиновський, що вчився в Києві в Академії, розказує, що коло 1715 р. «прилучившийся из Киева два студента желали у Орши или в Могилеви ходить до школ, но не приняти за тим, что благочестивые. С ними я потрудился, и на светлое Воскресение выправили диалог с интермедиею. На який многолюдствие благочестивых собралось, и римлян, и самих езовитов и доменекан, и жидов. И все тому удивлялись, яко там, в тих краях, той вещи не видали. Не малую себе римляне болезнь и безчестые принявши, умыслили, яко би вигнать нас из города Шклова» (Киевская старина. 1885. Кн. 2. С. 326-328).
Наш вертеп, що ним так славилась стара Україна. земляки наші позаносили теж по всіх закутках Росії, і його ми бачимо в Смоленську, Новгороді й навіть у Сибіру - Тобольську та Іркутську, куди його позаносили вчителі-українці (див.: Петров Н. Акты... Т. І. С. 514, 519, 522).
Так українці закладали театр по всій Росії.
Своє замилування до писання віршів українці занесли й до Москви, і вже з половини XVII віку в московській літературі досить помітно починає розвиватись силабічна поезія. «Это было, - читаємо в одного з дослідників московської літератури, - одно из ближайших влияний юго-западной образованности на далекую московскую Русь» (Архангельский А. Из лекций. С. 474). Пізніше українці занесли до Москви й свою піїтику, якої багато навчали по всіх українських школах; з піїтики цієї потім і постала та теорія словесності, якої навчають по школах всієї Росії ще й тепер.
Відкриття тонічного розміру - величний момент в історії вірша. У нас довго панувала думка, ніби тонічний розмір придумав Тредяківський; отже, академік В. Перецт довів (див.: Перетц В. Материалы и исследования. Т. 1), що тонізація вірша вперше постала в Україні; а щодо самої Москви, то й там ця тонізація була в пастора Глюка ще перед Тредяківським.
Усім відомо, що Ломоносов поділив російську мову на три «штилі» - «высокий, посредственный и низкий»; ця наука Ломоносова, що була надрукована 1757 р., мала великий вплив аж до часу Пушкіна. І цей поділ мови на «штилі» - українського походження. Ще задовго до Ломоносова про те ж саме вчили в нас в Україні в піїтиках (див.: Кадлубовский А. Об источниках Ломоносовского учения о трех стилях (в Збірнику в честь Дринова. Харків, 1908. С. 83-89)), і Ломоносов, коли вчився в Києві, міг уже тут довідатися про це.
