Ось такими були реальні обставини в Україні, коли 1654 р. вже виникли питання, кому надалі підлягатиме Українська Церква. Те, що 1654 р. Україна поєдналася у федерації власне з Москвою, це й тільки це мало статися через логіку попередніх подій. Римо-католицькі утиски на українську віру були такі великі, такі дошкульні, що вже вони самі кидали українців в обійми власне православної Москви - хоча б із бажання забезпечити свою віру. У справі приєднання України до Москви весь час занадто вже пробивається власне релігійна сторона - утиски православної Церкви. Беручи Україну під свою руку, цар Московський тим самим звільняв її від римокатолицького релігійного гніту. Про це виразно говорить нам і сама постанова московського земського собору 1653 р. про Україну: собор постановив тоді, щоб цар Олексій Михайлович «изволил того гетмана Богдана
Хмельницкого и все войско Запорожское с городами их и с землями принять под свою государскую высокую руку, для православныя христианския веры и св. Божиих церквей, потому что паны Рада и вся Речь Посполитая на православную веру и на св. Божий церкви восстали и хотят их искоренити» (Акты Зап. России. Т. III. С. 488).
Як видно вже з попереднього, акт 1654 р. не був популярний серед вищого духовенства, яке відразу виступило проти нього, а далі весь час вагалося між своїми обов'язками перед патріархом Царгородським, королем польським, якому присягало, та одновірним патріархом Московським. І вже на Чигиринській Раді 1654 р. вище духовенство устами черкаського протопопа Федора Гурського, великого богослова свого часу й славного промовця, виступило проти приєднання України до Москви. Тоді прибули в Україну посли від трьох держав, що хотіли взяти до себе нашу землю - від Москви, Турції та Польщі.
Посли прибули в Україну з багатими гостинцями: гостинці польські були загорнуті в килим, турецькі - в дорогий шовк, а гостинці московські... в рогожку...
І показуючи Раді на ці подарунки, о. Рурський сказав палку промову. «От трех царей, или волхвов, - казав він, - поднесены были младенчествовавшему Христу Спасителю дары: золото, ладан и смирна; дары сии предзнаменовали бытие, страдание и возвращение на небо. Злато предрекло царствование, ладан - погребение, смирна - Божественность. Так и сии дары, поднесенные тремя царями младенчествующему народу, знаменуют участь его: чем покрыты, или одеяны, дары сии, тем покроется и народ, ими прельстившийся. Дары польские покрыты ковром, то и народ с поляками будет иметь ковры; дары турецкие покрыты тканью шелковою, то и народ облечется в шелк; дары московские покрыты рогожами, то и народ, соединившийся с москвитянами, одеется в рогожки и под рогожки... И сии предзнаменования вернее и превосходнее всех оракулов на свете...» (Маркевич. История Малороссии. Т. 1. С. 257. Див. також: Архив Южной и Западной России. Ч. 1. Т. V. С. 39 - 40 (передмова)).
Ця промова Рурського зробила більше враження, ніж промова самого Хмельницького в обороні Москви. На раді знявся галас, пішов заколот проти Богдана: його назвали навіть зрадником, кричали, що він підкуплений Москвою й продає їй Україну (див. там же).
Але духовенство нічого не вдіяло: Богдан Великий умів поставити на своєму...
Проте знайшовся й другий протопоп - протопоп ніжинський Максим Филимонович, голова московської партії, що 23 січня 1654 р. привітав царського посланця Андрія Бутурліна відповідною промовою, і в цій промові порівняв визволення українського народу з-під польської влади з визволенням жидів із єгипетської неволі (див.: Акты Южной и Западной России. Т. X. С. 265 - 267). Це була загальна думка простого народу.
Політичне з'єднання України з Москвою логічно вело до з'єднання церковного - це добре розуміли верхи української церкви, і тому вони рішуче стали проти цього з'єднання, мало йому довіряючи.
Безумовно, Богдан Хмельницький на початку думав приєднати Церкву Українську до Московської. Пишучи Московському патріархові Никону, звав його «зверхнейшим пастырем». Але в договорних статтях Богданових від 12 березня 1654 р., виданих в III т. «Собр. Госуд. Грам, и Дог.», 168, немає статті про піддання Київської митрополії Московській. Але по 1659 р. московський уряд заявляв, що стаття про піддання Київської митрополії Московському патріархові була в договірних статтях Богдана Хмельницького (див. там же).
