Українці завели систему правопису на Москві, і вони ж провели її до життя. Ще з початку XVII віку, коли 1619 р. вийшла наша славетна граматика М. Смотрицького, скрізь по всьому слов'янському світі запанував той правопис, що подав його Смотрицький. Запанував він і в Москві, і з деякими змінами міцно держиться там аж до нашого часу. Добрий дослідник старої нашої літератури, професор Архангельський, пише: «Влияние «Грамматики» Смотрицкаго действительно весьма ощутительно сказывается с половины XVII в. на орфографии не только всей печатной, но и рукописной литературы московской. Смотрицкому, между прочим, в значительной степени принадлежала наша грамматическая терминология, удержавшаяся отчасти, даже несмотря на попытки Ломоносова изменить ее» (Архангельский А. Из лекций. С. 139-140).
У граматиці Смотрицького знаходимо ось такі терміни, що залишились в московській граматиці ще й досі: «орфография, етимология, синтаксис, гласная, согласная, ударение, слог, единосложный, многосложный, запятая, двоеточие, точка, имя, местоимение, глагол, причастие, наречие, предлог, союз, междометие, склоняемая часть, несклоняемая, имя собственное, нарицательное, существительное, собирательное, прилагательное, числительное, вопросительное, притяжательное, усеченное, степени уравнения: положительная, превосходительная, роды: мужеский, женский, средний, общий, виды: первообразный, производный, число: единственное, двойственное, множественное, падежи: именительный, родительный, дательный, винительный, звательный, творительный, склонение, спряжение, глагол: личный, безличный, залог: действительный, страдательный, средний, отложительный, общий, лицо: первое, второе, третье, наклонение: изъявительное, повелительное, сослагательное, неопределенное, время: настоящее, прошедшее, будущее, спряжение: первое, второе, деепричастие, приложение» і багато інших.
Правопис Смотрицького був більше пристосований до старої церковнослов'янської мови, а в Москві його ввели навіть до живої великоросійської мови; от чому правопис у Москві так далеко відстав від живої вимови. Всі оці онЂ, однЂ, ея, як і сила граматичних деталей - скажемо, писати мір та мир, - все це занесли на Москву українці (Уже в «Требнику» Петра Могили 1646 р. (л. 62) знаходимо: «О мире всего мира»).
Коли з 1721 р. по Росії повелися нові школи, то вчителями туди пішли майже самі українці, головним чином духовенство, і от ці вчителі-українці й рознесли по всіх закутках Росії правопис Смотрицького.
Спинюсь тут на такому факті. У нас в Україні буква Ђ (ять) завжди читалась як і (Наша вимова «Мінськ» замість старого «Менск» зробилась загальною й залишилась ще й досі - див.: «Р. Ф. В.» за 1916 р. Кн. 4. С. 266) і, навпаки, часто замість і писали Ђ: камЂнь, жЂнка, тЂлко й т. ін. І от наші вчителі-українці по всій Росії й почали навчати, що Ђ пишеться там, де по-українському маємо і. Звичайно, правило це, що було живе й розумне в нас в Україні, було чудне, скажемо, десь у Новгороді чи Смоленську або Тобольську. І як це не дивно, правило це було рознесене по цілій Росії, й воно міцно держиться там аж до нашого часу...
Пізніше, в XIX віці, коли вже забули про вчителів-українців, багато разів здіймалася лайка проти цього дивовища - цього чудного в московській мові правила. Так, 1828 р. про це писав К. Хабаров: «Говорят, пишите Ђ во всех тех словах, в которых малороссияне произносят и. Покорно благодарим! Следовательно, чтоб писать по-русски, надобно ехать в Малороссию или иметь у себя ручного малороссиянина для справок...» («Рукопись покойного К. А. Хабарова». М., 1828. С. 41).
Писав про це й славний критик Бєлінський: «Говорят, будто есть правило, что слова, которыя в нынешнем малороссийском наречии, выговариваются через І, должно нам писать через Ђ... Странное правило... Да какое же нам дело до того, как выговаривают или как не выговаривают малороссияне одинаковыя с нами слова? И если уж так, то почему же в правописании мы должны сообразоваться только с выговором одних малороссиян, а не сербов, не болгар, не поляков, не чехов и прочих соплеменных нам народов? Почему же нам необходимо сообразоваться в нашем правописании с выговором только малороссиян?» (Белинский В. Сочинения. М., Т. 9. С. 491-495; рецензія на книгу Кадинского «Упрощение русского правописания»).
Звичайно, Бєлінський не знав, що й увесь правопис завели їм ці «малороссияне»...
Такий був вплив України на Москву в XVII віці. «Киевляне, - каже професор А. Архангельський, - при всем предубеждении против них Москвы, уже со второй половины XVIII в. в Московской Руси - хозяева положения, лучшие, наиболее выдающиеся здесь деятели» (Архангельский А. Из лекций. С. 118). На церковнім, літературнім та науковім ґрунті українці завжди були першими в Москві. Українці щиро віддавали Москві всі свої сили, всі свої знання, і протягом XVII віку вони підготували родючий ґрунт для реформ Петра I, і вони ж таки були його найближчими помічниками, коли прийшлося ці реформи проводити до життя.
