У XVIII віці український вплив на Москву не тільки не зменшав, але зробився ще більшим. Цар Петро, що добре бачив українську культуру, рішуче став на її бік, завжди шанував і боронив тих українців, що допомагали йому. І ми знову бачимо, що за весь XVIII вік в московськім культурнім житті перед ведуть, як і давніше, самі українці. Вплив цей у XVIII віці відбивався на всім державнім житті.
Українці заклали в Москві Славяно-греко-латинську Академію на зразок своєї в Києві, і вчителів у цю Московську Академію набирали за увесь XVIII вік сливе з самих тільки українців.
Про це часто тоді Синод наказував так: «В славено-латинских Московских школах мало учителей, а ко учению философии весьма никого нет; а слышно-де, что в Киеве обретаются ко учению философии, риторики и пиитики способный мужи... И по его великаго государя указу велено способных ко учению персон из Киево-Печерскаго монастыря, или где инде кто обретается, отправить к Москве обычайно на подводах без замедления» (Петров Н. Акты... Т. I. Ч. I. С. 39).
Уряд академічний, професори та казнодії завжди були з українців (довгий список їх див.: там же. Т. I. Ч. II. С. 314 - 826; Т. II - V). Московська Академія краще платила своїм професорам і пильнувала переманити до себе професорів з Києва; проте до Москви йшли без охоти, часто вертались, а дехто й помирав з незвички до клімату (див.: там же. Т. I. Ч. П. С. XVI). Бували випадки, коли не вистачало справжніх професорів, то на професорські посади до Московської Академії брали навіть студентів із Києва (див.: там же. С. 325).
На всіх вищих духовних посадах - митрополитами, архієпископами, єпископами та ігуменами сиділи по всій Росії самі українці (довгі списки їх див. в кінці кожного тому «Актов...» Н. Петрова). Українці-монахи ще з початку XVII віку в великому числі переходили до московських монастирів (див.: Шляпкин И. Св. Д. Ростовский. С. 99), певне, втікаючи від утисків Польщі. А з 1654 р. ці переходи монахів зробилися дуже помітними, і московські монастирі наповнювались українцями. Так, ще 1688 р. в Савво-Сторожевськім монастирі було 165 монахів, і серед них 26 українців - і всі ці українці були за старшу братію в цім монастирі, з українців був і сам архімандрит - Сильвестр Черницький (див.: Белокуров С. Материалы для русской истории. М., 1888. С. 162).
У XVIII віці геть усі чисто вищі посади не тільки в себе в Україні, але й по всій Росії прибрали до рук своїх самі українці, і вони тягли за собою теж українців. Дійшло до того, що московське духовенство почало хвилюватись, й найсвятіший Синод мусив заступитись за права великоросів. І 17 квітня 1754 р. за цариці Єлисавети видано було Височайшого наказа про те, що на архієреїв та на архімандритів можна висвячувати й москалів: «Всепресветлейшая Державнейшая Великая Государыня Императрица Елисавет Петровна, Самодержица Всероссийская, сего апреля 17 дня повелеть соизволила: чтоб к произведению на праздныя ваканции во архиереи Ея Имп. Величеству от Св. Синода представляемы были из архимандритов и великороссияне, да и в архимандриты производимы б были же и из великороссиян...» (Полное собрание законов Российской империи. Т. XIV. № 10216. С. 58-59).
Тоді були звичайними такі листи, як, скажемо, цей, де київського митрополита 1787 р. просять: «Пинский игумен Ревуцкий преставился... А как нет у меня людей, из коих бы мог кто тое место заступить, где особливо требуется начальник просвещенный и честной, то прошу покорнейше Ваше Преосвященство ученаго и качеств похвальных человека, для произведения туда во игумена, велеть, буди можно, немедленно ко мне отправить» (Труды Киев. дух. акад. Кн. 5. С. 344; Кн. 6. С. 568).
А 16 травня 1794 р. було видано височайшого наказа: «Что как в новоучрежденных Минской, Изьяславской и Бряцлавской губерниях жители из унитов во многом количестве объявляют желание свое присоединиться к православной нашей церкве», то на це потрібні були «способный к тому духовныя особы», - звичайно, осіб цих набирають найбільше з українців. На це ж діло, щоб допомагати архієпископу Мінському, треба було ще й одного архімандрита, і на цю посаду Синод назначає Новгородського монастиря архімандрита Варлаама, «который природою из малороссиян, обучен риторике, философии, и богословию, и разным языкам». I Синод до того ще й наказав архієпископу Мінському: «Помянутаго архимандрита Варлаама определить епархии своей в самый выгоднейший монастырь настоятелем...» (Петров Н. Акты... Т. V. С. 198-200).
