Здавна українці вславились, як гарні педагоги.
Шкіл у нас в Україні скрізь було багато, майже кожне село мало свою братську школу; тому роботи вчителям завжди було доволі, і не диво, що в нас бували дуже гарні педагоги. Україна виробила, під впливом західним, свою оригінальну педагогічну систему.
За Петра I по «Духовному Регламенту» 1721 р. та згодом і за пізніших царів по Росії були засновані духовні школи в кожному архієрейському домі, були засновані й семінарії. І от учителями пішли туди самі українці, бо їх вважали за найкращих педагогів, та й самі архієреї були українці (див.: Петров Н. Акты... Т. I. Ч. II. С. XVI).
У Росію кликали наших учителів, крім віку XVII, й увесь XVIII вік, кликали навіть у XIX віці. На зразок приведу такий заклик: «Как мне известно, - пише архієпископ Могилівський 1786 р. митрополитові Київському, - что ныне в епархии Вашей является немалое число монашествующих заштатом, а в моей епархии недостаток в них имеется, то прошу Ваше Высокопреосвященство всепокорнейше от обилия Вашего иеромонахов и иеродиаконов, а хотя и монахов, грамоту знающих, особливо же не найдутся ли и в семинарию учить поэзию, риторику и философию, також языки еврейский, греческий и немецкий, способные, охотников отпустить ко мне десяток или полтора, коих за привозку в Могилев будет от меня уплачено принадлежащее...» (Труды Киев. дух. акад. 1877. Кн. 6. С. 569).
І українці пішли в Москву у великому числі (див. у Н. Петрова на кінці томів списки українців-вчителів;: наприклад, Т. IV. С. 330 - 335), і перенесли туди свою педагогічну систему. В московських школах українці поклали свою велику ознаку, і вона була помітною ще й у XIX віці, а дещо там навіть до нашого часу.
Коло кожного архієрейського дому був особливий екзаменатор ставлеників, persona grata при школі. Екзаменатор цей мав великий вплив на школу, і на цій посаді в Росії більше були українці (див.: Известия отд. русск. яз. и слов. Акад. наук. 1907. Кн. 3. С. 297, 299).
Ці посади були засновані з височайшого наказу 8 січня 1739 р. по всіх єпархіях Росії, в наказі про це читаємо: «Понеже того долго ждать, доколе семинарии по всем епархиям заведены и в доброе состояние приведены будут, а между тем впредь, чтоб церкви не опустошать, а и недостойных попов чтоб по-прежнему не наставить: и того ради имеет Синод во все епархии к архиереям из учительных священников или из иеромонахов по одному или по два учителями определить; должность же их в том состоит, чтоб они ставленников и прочих поповских и дьяконовых детей с крайним прилежанием обучали и надлежащими наставлениями исправляли, приводя к совершенному познанию должности священнической...» (Полное собрание законов Российской империи. Т. X. № 7734. С. 705-706; Петров Н. Акты... Т. I. Ч. I. С. 294-297).
Коли архієрей переїздив у другу єпархію, він віз за собою й своїх земляків-учителів (див.: Петров Н. Акты... Т. IV. С. VI).
І українці запосіли всі школи по Росії в найрізніших кутках її (див.: Петров Н. Акты... Т. IV. С. 149; Т. I. С. 138), запосіли навіть московський кадетський корпус (див.: там же. Т. II. С. 91, 104).
Року 1786-го були засновані по всій Росії народні школи, і вчителями до них взяли силу студентів із Києва (див.: там же. Т. V. С. 167); тоді навіть на якийсь час Київська Академія стала неначебто головною учительською семінарією й постачала вчителів на всю Росію (див.: там же. Т. V. С. 1).
30 жовтня 1786 р. височайше наказувалось Синодові: «Как для снабдения остальных шестнадцати губерний потребным числом учителей к открытию в них народных училищ и сверх того для посылки в Англию ради обучения разным полезным знаниям потребно сто человек, то и желаем, чтоб снеслися с преосвященным митрополитом Киевским и с прочими архиереями о присылке в Комиссию народных училищ из Киевской Духовной Академии 30, из Черниговской и Переяславской семинарий по 15 да из прочих ближних епархий 40 человек» (Рукоп. Церк.-археол. музея, Муз. № 49. Л. 1-2).
Голова «Комиссии об учреждении народных училищ» Петро Завадовський завжди просив учителів з Києва. Так, 4 жовтня 1789 р. він пише Київському митрополитові: «Нет ли еще охотников, которые бы учительскому званию определить себя пожелали. Если таковых человек 15 отыщется, то Ваше Преосвященство много меня и училища здешния одолжите, когда их ко мне сюда отпустите» (Петров Н. Акты... Т. V. С. 175).
Митрополит Самуїл Миславський з охотою вислав 15 учителів. Завадовський 4 листопада подякував митрополитові й знову просить: «Буде бы я не боялся обременить Вашу усердную преклонность, то еще бы просил к числу 15 человек прибавить 10» (там же. С. 179). Задовольнив митрополит і це прохання. «Обязательство тем усерднее и ревностнее исполняю, - писав він, - чем более нахожу опытов, удостоверяющих меня о пользе таковаго предприятия» (там же. С. 179-180).
28 лютого 1790 р. Завадовський писав: «Сего февраля 14-го дня явилися у меня отправленные Вашим Преосвященством 25 человек; уже начали учение свое, и я по всему самых лучших успехов ожидать от них смею» (Петров Н. Акты.., Т. V. С. 182).
І таке листування тяглося невпинно, і українці їздили на вчительські посади по всій Росії.
Наведу ще одного листа голови «Комиссии об учреждении народных училищ» Петра Завадовського; ось що він пише Київському митрополитові 4 жовтня 1789 р. про вчителів-українців: «Между всеми присланными к должностям учительским в Комиссию об учреждении училищ в разныя времена и из разных духовных семинарий людьми наилучшими, способнейшими, а паче благонравнейшими оказывались всегда обучавшиеся в Киевской Духовной Академии. По чему предпочтительно прочим и распределены к местам. Отправляя настоящие свои должности с прилежанием, искусством и благоповедением, споспешествуют они немало народному к сим училищам доверию, а потому и размножению самих училищ» (РКП. Церк.-арх. музей., Муз. № 66. Л. 1).
Так українці працювали по школах усієї Росії.
Та й не тільки в самій Росії українці заклали школу - вони їздили вчителями майже по всіх слов'янських землях: вони закладали школи в Сербії та Болгарії. Так, 1733 р. ціла партія студентів з Києва їздила в Сербію, закладала там школи й навчала в них. Через рік митрополит Сербський писав про цих учителів-українців, що вони «в научении искусны, нравию доброжительны, и в наставлении учеников прилежны, тщаливи и охотни» (Петров Н. Акты... Т. І. Ч. І. С. 235).
Я мушу тут згадати славного українця Юрка Гуця (Венелін, 1802-1839), родом із Карпат. Він зацікавився болгарами і все життя своє віддав цьому народові. Це Гуць написав першу історію болгар («О древних и новых болгарах», 1829 р.), це він воскресив болгарський народ, це він відродив національність їхню, що потроху гинула й забувала сама себе... Гуць став болгарським патріотом, і вдячна Болгарія збудувала монумент цьому славному українцеві.
В Україні по братських школах був такий звичай, щоб учителі видавали школярам «записки», і з бігом часу з цих записок і постали перші підручні шкільні книжки. В Україні шкільні книжки були з усіх наук, і ці підручники вчителі-українці понесли з собою й у Москву, де по них і навчалися через увесь XVIII вік, а то й далі.
Я вже раніше казав, що по Москві ходили наші граматики, букварі, підручник по історії і т. ін. Перший московський буквар 1634 р. хоч і мав у заголовку: «Труды и тщанием многогрешнаго Василия Федорова сына Бурцева и прочих сработников», проте це був простісінький передрук коротенького нашого букваря, що вийшов 1621 р. (див.: Архангельский А. Из лекций. С. 141). Московські граматики 1648 та 1721 р. - дослівний передрук нашої граматики Смотрицького 1619 р.
Вчителями закону Божого по всіх кращих школах у Росії були більше українці, та й підручники книжками закону Божого за увесь XVIII вік були тільки ті, що їх склали самі українці, - це катехізис Феофана Прокоповича та Петра Могили (див.: Ежов А. По каким книгам обучались у нас Закону Божию в XVIII ст. и чему обучались // Странник. 1896. Т. I. С. 607; Известия Отд. рус. яз. и сл. Акад. наук. 1907. Кн. 6. С. 297, 298; Петров Н. Очерки... С. 22).
