Здавна українці славились, як гарні знавці чужих мов, і ми їх рано стрічаємо в Москві на службі товмачами та в Посольськім Приказі, де вони перекладали з чужих мов на московську або з московської на інші мови - німецьку, латинську, польську (див.: Шляпкин И. Св. Д. Ростовский. С. 95). У XVII віці це було звичайним, такою ж звичайною річчю лишилось воно і у XVIII віці.
На службі в Колегії Закордонних Справ було більше українців; та й взагалі, «искусного и верного латынских и польських писем перевотчика» послам за кордон беруть завжди з українців (див.: Петров Н. Акты... Т. I. Ч. I. С. 229). І навіть 1795 р. для приказної служби в Росії виписують студентів із Києва (див.: там же. Т. V. С. 488-505).
Українці рано пішли до місіонерської служби, рано понесли віру Христову до поганців. Багато праці поклали ще в XVIII віці наші місіонери в Сибіру, серед калмиків, камчадалів і т. ін.; тут себе вславили наші Федор Лещинський, Інокентій Кульчицький, Арсеній Мацієвич та інші (див.: Петров Н. Акты... Т. I. Ч. II. С. 31,3). А коли треба було вирішити питання, як найкраще вивчити калмиків віри Христової, то це питання передають 1742 р. нашим київським вченим (див.: там же. Ч. I. С. 297; Архів Київської дух. консисторії. Указная книга за 1742 р., № 77).
На службу до закордонних місій при дворах та посольствах завжди кликали українців, і вони служили в Голландії, Лондоні, Константинополі, Угорщині, Варшаві, Пекіні, Відні, Авгсбурзі, Берліні, Дрездені, Лейпцигу, Парижі, Стокгольмі й по інших місцях. В актах Київської Академії дуже часто знаходимо, як кличуть студентів на ці служби, - то їх кличуть «для определения и посылки в Китайское государство в столичный град Пекин» (Петров Н. Акты... Т. I. Ч. I. С. 269), то кличуть до Константинополя тих, що можуть навчатись турецької мови (див.: там же. Т. IV. С. 234.), то їх назначали капеланами при російській місії в Токаї, в Угорщині (див.: там же. С. 185) і т. ін. (див. ще: Там же. Т. I. Ч. II. С. 312; Т. V. С. 88, 542-556).
Коли була заснована в Петрограді медико-хірургічна Академія, то для неї завжди не вистачало учнів і їх завжди набирали серед українців - із студентів Київської Академії (див.: Там же. Т. IV. С. 236). Часто забирали наших студентів і до державних шпиталів та аптек, аби навчати їх медико-хірургії та фармації.
«Понеже желательно, - наказував 1754 р. найсвятіший Синод Київському митрополитові, - чтоб из самых природных российских достойных людей в медико-герургии и фармации воспитать в тех искусствах, произвесть в лекари и аптекари для употребления в высокославной Ея Имп. Вел. службе, а понеже не безизвестно, что в учрежденных семинариях в Киеве, в Харькове, в Чернигове и в Переяславе из малороссийских людей имеются самоохотно к наукам прилежающия, приказали: дабы самоохотно желающия из семинарий студенты к вышеозначенному обучению надлежащим порядком отпусканы были без задержания...».
Щоб заохотити студентів, у наказі перелічувались усі ті розкоші, що їх вони заживуть, коли підуть у ці школи; вони «в наилутчее себя состояние привесть могут, и в офицерские ранги... содержатся на казенном коште, жалованья производится по два рубля на месяц, и сверх того свободная квартера, дрова и свечи и доволная пища дается им, и для услужения определяется слуга»... (див.: Петров Н. Акты... Т. II. С. 107-110).
Такі накази посилали в Київ дуже часто увесь XVIII вік.
Катехізис віри в Москві впорядкували українці; про катехізис українця Лавріна Зизанія, що той приніс його в Москву, митрополит Макарій каже: «Катехизис, и притом в таком обширном виде, в первый раз появлялся в русской церкви и был напечатан; но, кажется, в Москве не понимали тогда достаточно высокаго руководственного значения этой книги» (Макарий. История русской церкви. Т. XI. С. 47-59).
Найкращі твори проти розколу написали теж українці - згадаймо хоча б «Жезл Правления» 1665 р. Семена Полоцького або «Розыск о брынской вере» 1709 р. Димитрія Ростовського (див.: Архангельский А. Из лекций. С. 45).
У московських церковних книжках була сила помилок - і ці книжки перевіряли більше українці: це діло вони часто робили ще у XVII віці, до чого закликали їх і патріархи, і царі; книжки правили й по українських зразках (Шляпкин И. Св. Д. Ростовский. С. 125).
А коли цариця Єлисавета розпочала нову Біблію, бажаючи видати її без помилок, то справа ця довго не лагодилась, аж поки 1747 р. не закликали українців, київських професорів Варлаама Лащевського та Гедеона Сломинського. Про це найсвятіший Синод 22 січня 1747 р. наказував Київському митрополитові: «По Ея Императорскаго Величества указу велено: для некоего нужнейшаго церковнаго дела, кое производится по имянным Ея Имп. Вел. указом, Киевской Академии из учителей - Богословии иеромонаха Варлаама Лащевскаго, философии же иеромонаха Гедеона Сломенскаго, дав им на подъем и на подводы и путевое содержание, что по указом надлежит, выслать в Санкт-Петербург немедленно, без всяких отмен и отрицаний...»
І вони поїхали на північ, упорядкували там Біблію і надрукували її 1751 р. (див.: Петров Н. Акты... Т. I. Ч. I. С. 366, 368-370). І вже з цієї Біблії, виправленої українцями, друкують книжки Св. Письма без зміни ось і тепер. Тому-то і в теперішній слов'янській Біблії можна здибати старі українські форми або старий український наголос (акцент).
