Подумайте, який був би кожен момент нашого життя, якби ми знали, що він може стати останнім, що цей момент нам дано, щоб досягти якоїсь досконалості, що слова, які ми вимовляємо – останні наші слова, і тому маємо виражати всю красу, всю мудрість, все знання, але також і в першу чергу – всю любов, якої ми навчилися протягом свого життя, чи коротка вона була чи довга. Як би ми діяли в наших взаємних відносинах, якби теперішня мить була єдиною в нашому розпорядженні і якби ця мить мала висловити, втілити всю нашу любов і турботу? Ми жили б із напруженістю та з глибиною, інакше нам недоступними. І ми рідко усвідомлюємо, що таке теперішня мить. Ми переходимо з минулого в майбутнє і не переживаємо реально й у повноті теперішній момент.
Достоєвський у щоденнику розповідає про те, що трапилося з ним, коли, засуджений до смерті, він стояв перед стратою, як він стояв і дивився навколо себе. Яке чудове було світло, і яке чудове повітря, яким він дихав, і який прекрасний світ навколо, як дорогоцінна кожна мить, поки він був ще живий, хоча на межі смерті. О, – сказав він у ту мить, – якби мені дарували життя, жодну мить його я не втратив би... Життя було дароване, – і скільки його було розгублено!
Якби ми усвідомлювали це, як би ми ставилися одне до одного та й до себе самих? Якби я знав, якби ви знали, що людина, з якою ви розмовляєте, може ось-ось померти, і що звук вашого голосу, зміст ваших слів, ваші рухи, ваше ставлення до нього, ваші наміри стануть останніми, що він сприйме і віднесе у вічність – як уважно, як дбайливо, з якою любов'ю ми б чинили!.. Досвід показує, що перед смертю стирається всяка образа, гіркота, взаємне відкидання. Смерть занадто велика поруч із тим, що мало б бути мізерно навіть у масштабі тимчасового життя.
Таким чином, смерть, думка про неї, пам'ять про неї – як би єдине, що надає життю найвищого сенсу. Жити в рівень вимог смерті означає жити так, щоб смерть могла прийти будь-якої миті і зустріти нас на гребні хвилі, а не на її спаді, так, щоб наші останні слова не були порожніми і наш останній рух не був легковажним жестом. Ті з нас, кому довелося жити якийсь час з людиною, яка вмирає, з людиною, яка усвідомлювала, як і ми, наближення смерті, ймовірно, зрозуміли, що присутність смерті може означати для взаємних відносин. Вона означає, що кожне слово має містити все благоговіння, всю красу, всю гармонію і любов, які спали в цих відносинах. Воно означає, що немає нічого занадто дрібного, тому що все, яким не було воно малим, може бути виразом любові або її запереченням.
