- 1. І спогадав Бог Нояга і все живе і всяку скотину з ним у ковчезї, і навів Бог вітра на землю, і перестало дощувати.
- 2. І позамикались жерела в безоднї і хляби небесні, і зупинився дощ із неба.
- 3. І вертались води з землї без перестану, і як уплило сто і пятдесять день, стала вода посякати.
- 4. І зупинився ковчег у сьомому місяцї, на сїмнайцятий день місяця, на горі Арарацькій.
- 5. І вбувало води більше та більше до десятого місяця, а в десятому місяцї на первий день місяця стало видко верхи по горах.
- 6. І сталось по сорока днях, що відчинив Нояг вікно в ковчезї, що був зробив.
- 7. І випустив крука, і лїтав той сюди й сюди, закіль посякла вода на землї.
- 8. Опісля випустив голубицю від себе, щоб довідатись, чи вода спала з земного виду.
- 9. Та не знайшла голубиця відпочинку нозї своїй, та й вернулась до його в ковчег: бо вода поняла вид усїєї землї. І простїг він руку тай узяв її до себе в ковчег.
- 10. І пождав ще других сїм день, та ізнов послав голубицю з ковчега.
- 11. І прилетїла голубка надвечір до його, колиж се - оливний листок у неї в дзьобочку. І дознавсь Нояг, що вода уступила з виду земного.
- 12. І зождав іще других сїм день, та й послав знов голубицю, і не вернулась уже до його тодї.
- 13. І сталось у шістьсот первому роцї на первий день первого місяця, що посякла вода на землї. І зняв тодї Нояг кришу в ковчезї, і споглянув, аж се - вид земний уже сухий,
- 14. А в другому місяцї на двайцять сьомий день місяця земля стужавіла.
- 15. І рече Господь Бог Ноягові, глаголючи:
- 16. Вийди з ковчега сам і жона твоя і сини твої, і жени синів твоїх з тобою.
- 17. І всяку животину, що з тобою і всяке тїло від птаства і від скотини і з усякого лазючого поповза по землї повиводь із собою; і плодїтесь і намножуйтесь на землї.
- 18. І вийшов Нояг і сини його, і жінка його, і синів його жінки з ним.
- 19. Усяка животина, всяке лазюче поповза по кодлах своїх повиходило з ковчега.
- 20. І спорудив Нояг жертівника Господеві, і взяв з усякої чистої животини і з усякої чистої птицї та й принїс у всепаленнє на жертівник.
- 21. І понюхав Господь любих пахощів, і рече: Не проклинати му вже більше землї за чоловіка; бо надих людського серця злющий з молодощів його; і не вигублювати му вже більш усього живого, як учинив.
- 22. Покіль земля землею, сїйба й жнива, холоднеча й спека, лїто й весна, день і ніч не перестануть.
Ничего нет для сопоставления.
