- 1. Коли вони ще промовляли до народу, надійшли священики, наставник храму й садукеї,
- 2. незадоволені тим, що вони народ навчають та звіщають в Ісусі воскресіння мертвих,
- 3. і наклали на них руки та й кинули їх у в'язницю аж до ранку, бо вже був вечір.
- 4. Однак, багато з тих, що чули слово, увірували, а число чоловіків - було яких 5 000.
- 5. На другий день зібралися їхні начальники, старші та книжники в Єрусалим,
- 6. і первосвященик Анна, і Каяфа, і Йоан, й Олександер, і скільки було з первосвященичого роду.
- 7. Вони поставили їх посередині й питали: «Якою силою або яким ім'ям ви це зробили?»
- 8. Тоді Петро, наповнений Духом Святим, до них промовив: «Начальники народу й старші!
- 9. Коли вже нас допитують сьогодні про добре діло, зроблене недужому, і як він став здоровим,
- 10. то нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім'ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп'яли, а якого Бог воскресив з мертвих, - ним цей стоїть здоровий перед вами.
- 11. Він - отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі.
- 12. І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися.»
- 13. Побачивши сміливість Петра і Йоана та зрозумівши, що вони люди неписьменні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом;
- 14. та бачивши, що вилікуваний чоловік стоїть з ними, не могли нічого сказати проти.
- 15. Звелівши вивести їх з синедріону, вони почали радитися між собою і говорили:
- 16. «Що нам із цими людьми робити? Бож вони зробили явне чудо; воно стало відомим всім мешканцям Єрусалиму, і заперечити його ми не можемо.
- 17. Але, щоб воно більше не поширювалося в народі, ми заборонимо їм під загрозою не говорити більш в це ім'я нікому з людей.»
- 18. І покликавши їх, наказали, щоб вони ні слова не говорили, ані не навчали іменем Ісуса.
- 19. Та Петро і Йоан сказали їм у відповідь: «Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, - розсудіть!
- 20. Не можемо бо ми не говорити про те, що самі бачили та чули.»
- 21. Ті, погрозивши знов їм, бо не знайшли нічого, за що б їх покарати, відпустили їх задля народу, всі бо прославляли Бога за те, що сталося.
- 22. Чоловік же, над яким сталося це чудо оздоровлення, мав понад сорок років.
- 23. А як їх відпустили, вони прибули до своїх і розповіли, що первосвященики і старші до них сказали.
- 24. Ці, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико! Ти створив небо і землю, і море, і все, що в них є.
- 25. Ти сказав Духом Святим через уста батька нашого Давида: Чого заметушилися погани й задумали народи марне?
- 26. Царі землі зібралися, і князі зійшлися докупи на Господа і на помазаника його.
- 27. Зійшлися бо справді у цім місті проти слуги твого святого Ісуса якого ти помазав, Ірод і Понтій Пилат з поганами й людьми ізраїльськими,
- 28. зробити те, що твоя всемогутність і мудрість уже наперед були постановили, щоб сталося.
- 29. І нині, Господи, споглянь на їхні погрози й дай твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати твоє слово.
- 30. Простягни твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса.»
- 31. А як вони молилися, затряслось те місце, де вони зібралися, і всі сповнилися Святим Духом, і сміливо звіщали слово Боже.
- 32. Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне.
- 33. Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі.
- 34. Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане
- 35. та й клали в ноги апостолів, - і роздавалось це кожному за його потребою.
- 36. А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кіпру,
- 37. мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів.
Ничего нет для сопоставления.
