Головна > Бібліотека > Бібліїстика > Переклади Біблії > Переклади Біблії українською мовою > Українська Біблія (УБ) у перекладі П. Куліша та І. Пулюя > Старий Завіт > Псалми > Глава 77

Глава 77

1. Наука Асафа. С лухай, народе мій, науки моєї! Прихилїть ухо ваше до слів уст моїх!
2. Вітворю уста до приповістї, роскажу загадки з перед віків давних;
3. Про котрих ми чули і знаємо, і що їх розсказували нам батьки наші.
4. Не втаїмо перед синами їх, будучим родам, звіщаючи хвалу Господа, і його потугу, і чудеса, котрі він сотворив.
5. Він бо поставив сьвідченнє своє в Якові, і положив закон в Ізраїлї, заповідаючи батькам нашим, щоб синам своїм переказали.
6. Щоб знав їх рід будучий, сини, що народитись мають, щоб і вони встали і синам своїм росказали,
7. Щоб на Бога вповали, і про дїла Божі не забували, і заповідї його сповняли,
8. І не були, як батьки їх, рід непокірний і ворохобливий, рід, що не статкував серцем, котрого дух не був вірний Богу.
9. Сини Ефремові, оружні сагайдачні, кинулись назад в день бою.
10. Не сповнили завіту Божого, і не схотїли ходити в законї його.
11. Забули дїла його і чудеса його, котрі явив їм.
12. Він сотворив чудеса перед батьками їх, в землї Египецькій, на полї Зоан.
13. Він роздїлив море, і дав їм перейти, звелївши водам загатою, як ті вали, стояти.
14. І провадив їх в день під хмарою, і цїлу ніч при сьвітлї огня.
15. Пробивав скелю в пустинї, і щедро, як з глибинї, напував їх.
16. Велїв потокам із скелї плисти, і водї річками збігати.
17. Вони ж не покидали проти його грішити, і Всевишнього в пустинї гнївити.
18. І скушали Бога в серцях своїх, просячи поживи для похотї своєї.
19. І говорили вони проти Бога, кажучи: Чи може Бог приготовити стіл у пустинї?
20. Бач, скелю пробив він, і бризнула вода, і заклекотїли потоки; чи зможе він дати хлїба? Або чи дасть мяса народові свому?
21. Тим то, як почув Господь, розгнївився і поломя запалало проти синів Якова, і гнїв піднявся проти Ізраїля.
22. Бо не вірили вони Богові, і не вповали на спасеннє його.
23. А все ж таки повелїв він в горі хмарам, і відчинив двері небесні,
24. І велївши, щоб падала манна на поживу їм, дав їм хлїба небесного.
25. Хлїбом сильних живився чоловік, страви післав їм подостатком.
26. Післав від сходу вітра з неба, і силою своєю пригнав вітра з полудня.
27. І велїв, щоб падало мясо між них, як порошня, і птаство піряте, як пісок морський,
28. І велїв падати серед табору їх, кругом домівок їх.
29. І їли до сита дуже, і доставив їм, чого забаглося.
30. Та ще не одвернулись від забаганок своїх, ще була страва їх в губах їх,
31. Як піднявся гнїв Бога на них, і став він губити зміж сильних їх, і повалив вибраних Ізраїлевих.
32. Та ще й тодї вони грішити не переставали, і в чудеса його не вірували.
33. І дав їм коротати днї свої в марнотї, і лїта свої в страху.
34. Коли вбивав їх, то шукали його і навертались, і благали Бога пильно.
35. І спогадали вони, що Бог скеля їх, і Бог всевишнїй - спаситель їх.
36. І притворялись перед ним устами своїми, і брехали язиком своїм.
37. Серце бо їх не статкувало перед ним, завіту його вірно вони не сповняли.
38. Але він змилосердився, він простив неправоту, і не запропастив їх; і часто одвертав гнїв свій, не дав попусту яростї своїй.
39. І спогадав, що вони тїло, вітер, що проходить, і не вертає.
40. Скілько то разів сердили вони його в пустинї, приводили в степах до смутку.
41. І знов, скушаючи Бога, завдали жалю сьвятому Ізраїля.
42. Не спогадали вони руки його, дня того, як вислобонив їх від гнобителя.
43. Як явив знаки свої в Египтї і чудеса свої на полях Зоан:
44. Він перемінив у кров ріки їх, так що не змогли пити води текучої.
45. Допустив на них собачі мухи, щоб кусали їх, і жаби, щоб губили їх.
46. Плоди їх віддав гусеницям, і працю їх саранї.
47. Виногради їх побив градом, а садовину-морву ожеледдю.
48. І віддав скотину їх градові, а отарі їх блискавкам.
49. Післав на них жар гнїву свого, лютість і ярість і горе, юрбу ангелів нещастя.
50. Дав попуст гнїву свому, не зберіг душі їх від смертї, і життя їх віддав чумі.
51. І побив всїх первороднїв в Египтї, первенцїв сили у Хамових шатрах.
52. І велїв народові свому, як вівцї, пускатись в дорогу, і вів їх, як стадо, в пустинї.
53. І провадив їх безпечно, нїчого було їм боятись; а ворогів їх море покрило.
54. І привів їх до гряницї сьвятинї своєї, до гори тої, котру здобула правиця його.
55. І порозганяв народи перед ними, жеребом розпаював наслїддє, і поселив у шатрах їх поколїння Ізраїлеві.
56. Але вони скушали і сердили Бога всевишнього, і сьвідчень його не додержували.
57. Відступили і спроневірились, як батьки їх, вивернулись, як лук зрадливий.
58. Розсердили його горбищами своїми, образами своїми вразили його.
59. Бог почув і розлютився, і зовсїм відкинув Ізраїля.
60. І покинув домівку Силомську, намет, що між людьми поставив його.
61. І віддав в неволю силу свою, і славу свою в руки напасників.
62. І віддав під меча нарід свій, і розлютився на наслїддє своє.
63. Огонь пожер молодцїв їх, а дївчатам їх не сьпівали весїльних;
64. Сьвященники їх полягли під мечем, а вдовицям їх нїколи було заплакати.
65. Тодї пробудився Господь, мов би спячий, як лицарь, що вином покріпившись, гукає.
66. І побив ворогів своїх на стрімголов, завдав їм вічний сором.
67. І погордував шатром Йосифа, і не вибрав поколїння Ефремового;
68. Тілько вибрав Юдин рід, гору Сион, що полюбив її.
69. І збудував він сьвятиню, як гора високу, як земля, що на віки утвердив її.
70. І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від отар овечих;
71. Із за кормлящих овець покликав його, пасти Якова, свій народ, і Ізраїля, наслїддє своє.
72. І він пас їх в чистотї серця свого, і розумними руками провадив їх.