- 1. Мій сину! Зберігай мої слова, | заповіді мої сховай у себе.
- 2. Додержуй мої заповіді, - і будеш жити, | - і мою науку, як твоїх очей зіницю.
- 3. Собі до пальців їх прив'яжи | та напиши їх на таблиці серця свого.
- 4. Скажи до мудрости: “Ти сестра моя”, | а розум назви другом,
- 5. щоб він зберіг тебе від чужої жінки, | від незнайомої з звабливими словами.
- 6. Раз якось, коли через вікно мого дому, | крізь ґрати я дивився,
- 7. побачив я посеред простодушних, | помітив я між хлопцями юнака безумного.
- 8. Він проходив вулицею коло її закутка, | і простував дорогою до її дому,
- 9. присмерком, вечірньою порою, | у глупу ніч та в темряві, -
- 10. аж ось назустріч йому жінка, | одягнена, немов повія, хитра серцем.
- 11. Вона - пристрасна й нахабна, | ноги її не посидять у хаті.
- 12. То на вулиці, то на майданах, | на всіх розпуттях у засідку сідає.
- 13. Вона хапає його та цілує, | і безлично до нього каже:
- 14. “Мала принести мирні жертви, | сьогодні я мої обітниці сповнила.
- 15. Тому й вийшла я тобі назустріч, | тебе шукати - та знайшла тебе я.
- 16. Постелю мою я прибрала килимами, | тонку єгипетську тканину розстелила.
- 17. Поприскала я ліжко моє | міррою, алое, цинамоном.
- 18. Ходи лишень, упийся до ранку пестощами, | та насолодимось любов'ю,
- 19. бо мужа нема дома, | вибравсь у далекую дорогу.
- 20. Сакву грошей забрав з собою; | як місяць буде у повні, повернеться він додому.”
- 21. Зводить вона його своїм щедрим щебетанням, | зводить його солодкими словами.
- 22. І він умить за нею тягне, | немов віл, що йде під обух, | немов олень, що в сильце вскочив,
- 23. покіль стріла його печінки не прошиє, | немов та пташка, що сама летить у сітку, | не знаючи, що йдеться про її погибель.
- 24. Слухай тепер мене, мій сину, | вважай на слова уст моїх.
- 25. Нехай твоє серце до її доріг не хилиться, | не блукай її стежками;
- 26. бо багатьох вона на смерть поранила, | і найсильніші всі жертвою її упали.
- 27. Дім її - дорога до Шеолу, | вона веде вниз до покоїв смерти.
Ничего нет для сопоставления.
