- 1. Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих.
- 2. Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу.
- 3. Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира.
- 4. Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити:
- 5. «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?»
- 6. Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано.
- 7. Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро.
- 8. Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.»
- 9. Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились - не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив.
- 10. Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити,
- 11. численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса.
- 12. Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим,
- 13. узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благо-словен той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!»
- 14. І знайшовши осля, Ісус сів на нього, - як ото написано:
- 15. Не страхайся, дочко Сіо-ну, ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослициному.
- 16. Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено.
- 17. Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, - про те свідчив.
- 18. Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.
- 19. А фарисеї між собою тоді говорили: «Бачите, що тоді щось зарадити, бо ввесь світ іде за ним.»
- 20. Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі греки.
- 21. Ті приступили до Фили-па, що був з Витсаїди Галилейської, і попросили його, так мовивши: «Пане, хочемо побачити Ісуса.»
- 22. Приходить Филип, говорить Андрієві, а Андрій з Филипом, знову ж таки, приходять та й говорять Ісусові.
- 23. І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого.
- 24. Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе.
- 25. Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно.
- 26. Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець.
- 27. Тепер стривожилась душа моя, - і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов - на цю годину!
- 28. Отче, прослав своє ім'я!» І голос із неба злинув: «І прославив, - і знову прославлю!»
- 29. Народ, що стояв там і чув те, говорив: «То був грім.» А інші: «Ангел промовляв до нього!»
- 30. Та сказав Ісус у відповідь: «Не заради мене ізлинув голос той, лише заради вас.
- 31. Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу.
- 32. Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе.»
- 33. Це казав він, щоб зазначити, якою смертю вмре.
- 34. Народ же озвавсь до нього: «З закону ми чули, що Христос повіки перебуватиме. Як же ти кажеш, що Син Чоловічий має бути піднесений? Хто це такий - отой Син Чоловічий?»
- 35. Відрік же їм Ісус: «Ще трохи часу світло з вами. Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде.
- 36. Поки у вас світло - віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них.
- 37. Вони не вірували в нього, хоч і скільки сподіяв він чудес у них на очу,
- 38. щоб збулось слово пророка Ісаї, що сказав: «Господи, хто повірив тому, що чули ми, і рамено Господнє кому об'явилось?»
- 39. Не могли ж вони увірувати, бо Ісая ще так був сказав:
- 40. «Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце, щоб не бачили очима, щоби серцем не розуміли і не навернулись, щоб я їх вигоїв.»
- 41. Це сказав Ісая, коли славу його бачив і говорив про нього.
- 42. А, однак, чимало й увірувало в нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги;
- 43. славу бо людську дужче вони любили ніж славу Божу.
- 44. Тоді сказав Ісус на ввесь голос: «Хто вірує в мене - вірує не в мене, а в того, хто послав мене.
- 45. І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене.
- 46. Я - світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві.
- 47. Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ.
- 48. Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього.
- 49. Бо не від себе вирікав я: Отець, який послав мене, дав мені заповідь, що мені казати і що промовляти.
- 50. І я знаю, що заповідь його - життя вічне. Те, отже, що я кажу, кажу так, як Отець повідав мені.»
Ничего нет для сопоставления.
