Головна > Бібліотека > Бібліїстика > Переклади Біблії > Переклади Біблії українською мовою > Українська Біблія (УБ) у перекладі П. Куліша та І. Пулюя > Новий Завіт > Євангелия від сьв. Луки > Глава 22

Глава 22

1. Наближало ся ж сьвято опрісноків, зване пасха.
2. І шукали архиєреї та письменники, як би погубити Його; боялись бо народу.
3. Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскариоцького, що був з числа дванайцяти.
4. І пійшовши говорив з архиєреями та воєводами, як Його зрадити їм.
5. І зрадїли вони, й вмовились йому срібла дати.
6. І обіцяв ся, і шукав нагоди, щоб видати Його їм потай народу.
7. Прийшов же день опрісноків, як треба було колоти пасхове ягня.
8. І післав Петра та Йоана, глаголючи: Йдїть та приготовте нам пасху їсти.
9. Вони ж сказали Йому: Де хочеш, щоб приготовити?
10. Він же рече їм: Ось, як увійдете в город, зустріне вас чоловік, глек води несучи. Йдїть слїдом за ним у господу, куди ввійде.
11. І скажіть господареві дому: Каже тобі учитель: Де сьвітлиця, щоб пасху з учениками моїми їсти?
12. І той вам покаже гірницю велику застелену; там приготовте.
13. Пійшовши ж знайшли, як сказав їм, і приготовили пасху.
14. І, як настала година, сїв Він, й дванайцять апостолів з Ним.
15. І рече до них: Бажаннєм забажав я сю пасху їсти з вами, перш нїж прийму муки:
16. глаголю бо вам: Що більш не їсти му її, доки сповнить ся в царстві Божому.
17. І, взявши чашу, й оддавши хвалу, рече: Прийміть се та подїлить собі:
18. глаголю бо вам: Що не пити му вже від плоду винограднього, доки царство Боже прийде.
19. І, взявши хлїб, та оддавши хвалу, переломив, і дав їм, глаголючи: Се єсть тїло моє, що за вас даєть ся. Се чинїть на мій спомин.
20. Так само й чашу після вечері, глаголючи: Ся чаша новий завіт у крові моїй, що за вас пролита буде.
21. Та ось рука зрадника мого зо мною на столї.
22. Син то чоловічий іде, як постановлено наперед, тільки ж горе чоловікові тому, що зрадить Його!
23. І стали вони перепитуватись між собою, хто б з них був, що се має зробити.
24. Постало ж і змаганнє між ними, хто з них здаєть ся бути більшим.
25. Він же рече їм: Царі в поган панують над ними, й ті, що власть над ними мають, добродїями звуть ся.
26. Ви ж не так: тільки ж найбільший між вами нехай буде як найменший, і хто старший - як слуга.
27. Хто бо більший: хто за столом, чи хто послугує? хиба не хто за столом? я ж між вами, як слуга.
28. Ви ж пробували зо мною в спокусах моїх.
29. І я завітую вам, як завітував менї Отець мій, царство,
30. щоб їли й пили за столом моїм у царстві моєму, і сидїли на престолах, судячи дванайцять родів Ізраїлевих.
31. Рече ж Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав собі вас, щоб просївати, як пшеницю;
32. я ж молив ся за тебе, щоб не поменшала віра твоя, і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх.
33. Він же каже Йому: Господи, з Тобою готов я і в темницю, і на смерть іти.
34. Він же рече: Глаголю тобі, Петре, не запіє сьогоднї півень, перш нїж тричі відречеш ся, що не знаєш мене.
35. І рече їм: Як посилав вас я без сакви, й торбини, й обувя, чи чого недоставало вам? Вони ж казали: Нїчого.
36. Рече тодї їм: А тепер хто має сакву, нехай бере так само й торбину: а хто не має, нехай продасть одежу, та купить меч.
37. Глаголю бо вам, що ще й се написане мусить справдитись на менї: І з беззаконними полїчено його: бо все про мене сповняєть ся.
38. Вони ж сказали: Господи, ось мечів тут два. Він же рече їм: Доволї.
39. І вийшовши пійшов по звичаю на гору Оливну; ійшли ж слїдом за Ним і ученики Його.
40. Прибувши ж на місце, рече їм: Молїть ся, щоб не ввійти в спокусу.
41. А сам відступив од них, так як кинути каменем, і, приклонивши колїна, молив ся,
42. глаголючи: Отче, коли хочеш, мимо неси чашу сю від мене: тільки ж не моя воля, а Твоя нехай буде.
43. Явив ся ж Йому ангел з неба, підкріпляючи Його.
44. І, бувши в смертній боротьбі, ще пильнїще молив ся; був же піт Його як каплї крови, каплючі на землю.
45. І, вставши від молитви, й прийшовши до учеників своїх, знайшов їх сплячих від смутку,
46. і рече їм: Чого спите? уставши молїть ся, щоб не ввійшли в спокусу.
47. Ще ж Він промовляв, ось народ і званий Юда, один з дванайцяти, йшов поперед них, і приступив до Ісуса, поцїлувати Його.
48. Ісус же рече йому: Юдо, цїлуваннєм Сина чоловічого зраджуєш?
49. Бачивши ж ті, що коло Него, до чого доходить, казали Йому: Господи, чи вдарити нам мечем?
50. І вдарив один хтось із них слугу архиєрейського, та й відтяв йому ухо праве.
51. І озвавшись Ісус, рече: Оставте аж до сього. І, приторкнувшись до уха його, сцїлив його.
52. Рече ж Ісус до прийшовших на Него архиєреїв і воєвод, і церковних старших: Як на розбійника ви прийшли з мечами та киями?
53. Як що-дня був я з вами в церкві, не простягали рук на мене; та се ваша година й власть темряви.
54. Узявши ж Його, повели, й привели Його в двір архиєрейський. Петр же йшов слїдом оддалеки.
55. Як же запалили огонь серед двора та посїдали вкупі, сїв і Петр серед них.
56. Побачивши ж Його одна служниця, як сидїв коло сьвітла, й, придивляючись на него, сказала: І сей з Ним був.
57. Він же одрік ся Його, кажучи: Жінко, не знаю Його.
58. А згодя другий, побачивши його, сказав: І ти з них єси. Петр же каже: Чоловіче, нї.
59. І мало що не через одну годину, инший хтось ствердив, кажучи: Справдї і сей з Ним був, бо й Галилеєць він.
60. Каже Петр: Чоловіче, не знаю, що кажеш. І зараз, як ще говорив він, запіяв півень.
61. І обернувшись Господь, поглянув на Петра. І згадав Петр слово Господнє, як глаголав йому: Що перш нїж півень запіє, відречеш ся мене тричі.
62. І вийшовши геть Петр, заплакав гірко.
63. А чоловіки, що держали Ісуса, насьміхались із Него, бючи.
64. І, закривши Його, били в лице Його, та й питали Його, кажучи: Проречи, хто вдарив Тебе.
65. І иншого багато, хуливши, казали на Него.
66. А як настав день, зібралась старшина людська, та архиєреї і письменники, та й повели Його в раду свою, кажучи:
67. Чи Ти єси Христос? скажи нам. Рече ж їм: Коли вам скажу, не піймете віри;
68. коли ж і спитаю вас, не відповісте менї й не відпустите.
69. Від нинї сидїти ме Син чоловічий по правицї сили Божої.
70. І сказали всї: То се Ти Син Божий? Він же до них рече: Ви кажете, що се я.
71. Вони ж сказали: На що нам ще сьвідчення? самі бо чули з уст Його.