- 1. Коли мовами людськими глаголю й ангелськими, любови ж не маю, то став ся я як мідь дзвіняча і бубен гудячий.
- 2. Коли маю пророцтво і знаю всї тайни і все знаннє, і коли маю всю віру, так щоб і гори переставляти, любови ж не маю, то я нїщо.
- 3. І коли роздам увесь маєток мій, і коли тїло моє передам, щоб його спалено, любови ж не маю, то нїякої користи менї (з того).
- 4. Любов довго терпить, милосердує; любов не завидує; любов не величаєть ся, не надимаєть ся,
- 5. не осоромлює, не шукає свого, не пориваєть ся до гнїву, не думає лихого;
- 6. не веселить ся неправдою, а веселить ся правдою;
- 7. все покриває, всьому йме віри, на все вповає, все терпить.
- 8. Любов нїколи не впадає (гине); чи то ж пророцтва, вони впадуть; чи то мови, вони замовкнуть; чи то знаннє, воно зникне.
- 9. Бо від части знаємо і від части пророкуємо.
- 10. Як же прийде звершене, тодї те, що від части, зникне.
- 11. Як був я малолїток, то яко малолїток говорив, яко малолїток розумів, яко малолїток думав; як же став чоловіком, то покинув дитяче.
- 12. Бачимо бо тепер через дзеркало, в загадцї, тодї ж лицем до лиця; тепер пізнаю від части, тодї ж пізнаю, яко ж і я познаний.
- 13. Тепер же пробувають віра, надїя, любов, сї троє; більша ж із сих любов.
Головна > Бібліотека > Бібліїстика > Переклади Біблії > Переклади Біблії українською мовою > Українська Біблія (УБ) у перекладі П. Куліша та І. Пулюя > Новий Завіт > До Коринтян перве Посланнє Сьв. Ап. Павла > Глава 12
