Глава 4

< предыдущая глава   следующая глава >
Глава 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51
  • 1. «Коли хочеш повернутись, о Ізраїлю, - слово Господнє, - то повернись до мене. І коли відкинеш твої гидоти з-перед мене, то не блукатимеш.
  • 2. А й божитимешся: Жив Господь! У правді, правоті, справедливості тоді народи ним благословлятимуться і ним похваляться.»
  • 3. Так бо говорить Господь до мужів Юдеї та до Єрусалиму: «Розорюйте собі нові ниви і не стійте поміж будяками.
  • 4. Пообрізуйтеся заради Господа, усуньте необрізаність вашого серця, ви, мужі Юдеї та мешканці єрусалимські, щоб вогнем не вибухнув гнів мій і не горів, - і нікому б гасити його з-за ледарства вчинків ваших.
  • 5. Оповістіть у Юдеї й розголосіть у Єрусалимі; скажіть: Сурміть сурмою по країні! Кричіть уголос, промовляйте: Збирайтесь, ходімо у міста-твердині!
  • 6. Поставте стяг у напрямі Сіону, втікайте, не спиняйтесь, бо я наведу з півночі лихо і велике нещастя.
  • 7. Виповзає лев з гущавини своєї, вирушає губитель народів, виходить із свого місця, щоб пусткою зробити край твій; міста твої будуть зруйновані, без мешканців залишаться.
  • 8. Тому веретищем підпережіться; плачте, лементуйте, не відвернувсь бо від нас палкий гнів Господній.
  • 9. І станеться в той день, - слово Господнє, - що у царя зомліє серце й у князів; священики вжахнуться, і пророки стуманіють.
  • 10. І скажуть: Ой, Господи Боже! Вельми завів єси люд цей і Єрусалим, казавши: Мир у вас буде! А меч, тим часом, аж до душі доходить!
  • 11. Тоді казатимуть цьому народові та Єрусалимові: Вітер палкий повіяв з узвиш у пустині в напрямі до дочки народу мого; та не на те, щоб провівати й не для того, щоб прочищати.
  • 12. Занадто сильний вітер прийшов до мене. Ось і я виречу суд над ними.
  • 13. Здіймається він, неначе хмара, а колісниці його, немов вихор; коні його від орлів прудкіші. Горе нам! Ми бо пропащі.
  • 14. Змий злобу з твого серця, Єрусалиме, якщо хочеш урятуватись. Докіль у тобі перебуватимуть думки твої зловісні?
  • 15. Бо з Дану голос вістить, з гори Ефраїм лихо голосить.
  • 16. Дайте народам про те знати, оповістіть у Єрусалимі. З далекої землі приходять облягати, здіймають проти міст юдейських свій галас.
  • 17. Мов польові чати, вишиковуються вколо нього, бо збунтувався проти мене, - слово Господнє.
  • 18. Твої вчинки й твої діяння тобі це спричинили. Ось твоя злоба! Така вона гірка, що доходить аж до серця твого.
  • 19. Ой моє нутро, моє нутро! Умліваю я. Ой оболони мого серця! Серце ниє у мене. Ніяк не змовчу, бо звук сурми, душе моя, почула єси, військовий сполох.
  • 20. Нещастя за нещастям звістують, спустошено цілу країну. Раптом зруйновано мої намети, умить - мої опони.
  • 21. Чи довго бачитиму стяги, звук сурми буду чути?
  • 22. Бо народ мій безглуздий; вони мене не знають. Дурні з них діти, і розуму в них немає; розумні вони зло чинити, а діяти добро не вміють.»
  • 23. Глянув я на землю, і ось вона пуста й пустошня; на небо - і не було на ньому світла.
  • 24. Глянув на гори, а вони тряслися, і всі горби хитались.
  • 25. Глянув, і ось ані людини, й небесні птахи геть порозлітались.
  • 26. Глянув, аж ось плодюче поле -пустиня, і всі його міста в руїнах -перед Господом, перед палким його гнівом.
  • 27. Так бо сказав Господь: «Пусткою пойметься уся країна, та я не вигублю дощенту.
  • 28. Тим то земля засумує, і потемніє вгорі небо; бо я сказав так, я так призначив, а в тому я не поступлюся.»
  • 29. Від галасу комонних та лучників ціле місто втікає; вони ховаються по нетрях, здираються на скелі. Усі міста покинуто, ані одного в них мешканця.
  • 30. І ти, пограбована, що діятимеш? Вдягаєшся у кармазини, приоздоблюєшся у золоті окраси, побільшуєш очі красилом, - та марне оте прикрашання твоє! Погорджують тобою твої коханці, вони життя у тебе відібрати прагнуть.
  • 31. Я чую крик, немов би породіллі, немов би зойк тієї, що вперше народжує; крик дочки Сіону, що стогне, що простягає руки: «Ой лишенько моє! Душа моя перед убивцями умліває!»