Головна > Бібліотека > Бібліїстика > Переклади Біблії > Переклади Біблії українською мовою > Українська Біблія (УБ) у перекладі І. Хоменка > Новий Завіт > Діяння Апостолів > Глава 16

Глава 16

1. І він прибув у Дербу і Лістру. А був там один учень, Тимотей на ім'я, син однієї жінки, віруючої юдейки, а батька грека.
2. Він мав добру славу між братами Лістри й Іконії.
3. Павло хотів узяти його з собою і, взявши, обрізав із-за юдеїв, що були в тих місцях; усі бо знали, що його батько був грек.
4. Якже проходили через міста, передавали їм, щоб берегти ті постанови, що їх були схвалили апостоли і старші в Єрусалимі.
5. Отак Церкви утверджувались у вірі й росли числом щоденно.
6. Вони пройшли через Фригію і Галатський край, а Дух Святий заборонив їм звіщати слово в Азії.
7. Дійшовши до Місії, вони пробували пройти у Вітинію, та Дух Ісуса їм того не дозволив,
8. і, пройшовши Місію, прибули до Троади.
9. Аж тут з'явилось Павлові вночі видіння: один македонець стоїть і, благаючи його, каже: «Перейди в Македонію і допоможи нам.»
10. Як тільки він побачив це видіння, ми зараз же старались вийти в Македонію, зрозумівши, що Бог нас покликав звіщати їм Євангелію.
11. Відпливши з Троади, ми подались просто на Самотракію, а другого дня на Неаполь,
12. звідти ж направилися на Филиппи, столичне місто частини Македонії -(римської) колонії. Ми перебули днів кілька у тім місті.
13. Суботнього ж дня вийшли поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками, що там були зійшлися.
14. А слухала нас одна жінка, на ім'я Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятир, що почитала Бога. Господь відкрив їй серце так, що вона вважала на слова Павлові.
15. Коли ж охристилася вона і її дім, запросила нас, кажучи: «Як ви мене визнали за вірну Господові, ввійдіть і перебувайте у моїм домі.» І примусила нас.
16. Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток.
17. Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: «Ці люди - слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!»
18. Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові й, повернувшися, він сказав до духа: «Велю тобі ім'ям Ісуса Христа вийти з неї!» І в ту ж мить він вийшов.
19. Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади.
20. Привівши ж їх до воєвод, сказали: «Ці люди колотять наше місто; це юдеї.
21. Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ані приймати, ані виконувати.»
22. І натовп кинувся на них спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками;
23. завдавши їм чимало ран, кинули у в'язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх.
24. Він же, прийнявши такий наказ, вкинув їх у в'язницю до самої середини й забив їх ноги у колоди.
25. Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, а в'язні слухали їх.
26. Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в'язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани на всіх розв'язалися.
27. Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи що в'язні повтікали.
28. Аж тут Павло скрикнув голосом великим, кажучи: «Не завдавай собі ніякого лиха, всі бо ми тут!»
29. І, попросивши світла, тюремник ускочив до в'язниці й, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі;
30. а вивівши їх звідти, мовив: «Панове, що мені слід робити, щоб спастися?»
31. Ті відповіли: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім.»
32. І вони йому звіщали слово Господнє і всім, що були в його домі.
33. А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани й охристився з усіма своїми.
34. Як же запровадив їх до себе в господу, то накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував в Бога.
35. Коли настав день, воєводи послали лікторів, кажучи: «Відпусти тих людей.»
36. Тюремник доніс ті слова Павлові: «Прислали воєводи, щоб вас відпустити; виходьте ж тепер і йдіть собі в мирі.»
37. Але Павло промовив до них: «Нас, римлян, без судової розправи прилюдно вибили різками і кинули в тюрму, а тепер потай нас виганяють? Ні бо! Нехай самі прийдуть і виведуть нас!»
38. Ліктори донесли ці слова воєводам. А ті, почувши, що вони римляни, злякались
39. і, прийшовши, попросили в них вибачення; а як вивели, попросили вийти з міста.
40. Вони, вийшовши з в'язниці, зайшли до Лідії і, побачившися з братами та втішивши їх, вийшли.