Головна > Бібліотека > Бібліїстика > Переклади Біблії > Переклади Біблії українською мовою > Український переклад Біблії (УПБ) І. Огієнка > Новий Завіт > Вiд Луки > Глава 9

Глава 9

1. І скликав Він Дванадцятьох, і дав їм силу та владу над усіма демонами, і вздоровляти недуги.
2. І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих.
3. І промовив до них: Не беріть нічого в дорогу: ані палиці, ані торби, ні хліба, ні срібла, ані майте по двоє убрань.
4. І в який дім увійдете, зоставайтеся там, і звідти відходьте.
5. А як хто вас не прийме, то, виходячи з міста того, обтрусіть від ніг ваших порох на свідчення супроти них.
6. І вийшли вони, та й ходили по селах, звіщаючи Добру Новину та всюди вздоровляючи.
7. А Ірод тетрарх прочув усе, що сталось було, і вагався, бо дехто казали, що Іван це із мертвих устав,
8. а інші, що Ілля то з'явився, а знов інші, що ожив це один із стародавніх пророків.
9. Тоді Ірод сказав: Іванові стяв я голову; хто ж Оцей, що я чую про Нього речі такі? І він намагався побачити Його.
10. А коли повернулись апостоли, вони розповіли Йому, що зробили. І Він їх узяв, та й пішов самотою на місце безлюдне, біля міста, що зветься Віфсаіда.
11. А як люди довідалися, то пішли вслід за Ним. І Він їх прийняв, і розповідав їм про Боже Царство, та тих уздоровляв, хто потребував уздоровлення.
12. А день став схилятися. І Дванадцятеро підійшли та й сказали Йому: Відпусти вже людей, нехай вони йдуть у довколишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлюдному!
13. А Він їм сказав: Дайте їсти їм ви. Вони ж відказали: Немає в нас більше, як п'ятеро хліба й дві рибі. Хіба підемо та купимо поживи для всього народу цього.
14. Бо було чоловіків десь тисяч із п'ять. І сказав Він до учнів Своїх: Розсадіть їх рядами по п'ятидесяти.
15. І зробили отак, і всіх їх розсадили.
16. І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали народові.
17. І всі їли й наситились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять кошів...
18. І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були. І спитав Він їх, кажучи: За кого Мене люди вважають?
19. Вони ж відповіли та сказали: За Івана Христителя, а ті за Іллю, а інші, що воскрес один із давніх пророків.
20. А Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро ж відповів та сказав: За Христа Божого!
21. Він же їм заказав, і звелів не казати нікому про це.
22. І сказав Він: Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, але третього дня Він воскресне!
23. А до всіх Він промовив: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде.
24. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже.
25. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але занапастить чи згубить себе?
26. Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Своїй, і Отчій, і святих Анголів.
27. Правдиво ж кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого.
28. І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на гору.
29. І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобразився, а одежа Його стала біла й блискуча.
30. І ось два мужі з Ним розмовляли, були то Мойсей та Ілля,
31. що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчити.
32. А Петро та приявні з ним були зморені сном, але, пробудившись, бачили славу Його й обох мужів, що стояли при Ньому.
33. І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатрі: задля Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі! Він не знав, що говорить...
34. А як він говорив це, насунула хмара та їх заслонила. І вони полякались, як стали ті входити в хмару.
35. І почувся ось голос із хмари, який промовляв: Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!
36. А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовчали, і нікому нічого тих днів не казали, що бачили.
37. А наступного дня, як спустились з гори, перестрів Його натовп великий.
38. І закричав ось один чоловік із народу й сказав: Учителю, благаю Тебе, зглянься над сином моїм, бо одинак він у мене!
39. А ото дух хапає його, і він нагло кричить, і трясе ним, аж той піну пускає. І, вимучивши він його, насилу відходить.
40. І учнів Твоїх я благав його вигнати, та вони не змогли.
41. А Ісус відповів і промовив: О, роде невірний й розбещений, доки буду Я з вами, і терпітиму вас? Приведи свого сина сюди!
42. А як той іще йшов, демон кинув його та затряс. Та Ісус заказав тому духу нечистому, і вздоровив дитину, і віддав її батькові її.
43. І всі дивувалися величі Божій! А як усі дивувались усьому, що чинив був Ісус, Він промовив до учнів Своїх:
44. Вкладіть до вух своїх ці ось слова: Людський Син буде виданий людям до рук...
45. Проте не зрозуміли вони цього слова, було бо закрите від них, щоб його не збагнули, та боялись Його запитати про це слово.
46. І прийшло їм на думку: хто б найбільший з них був?
47. А Ісус, думку серця їх знавши, узяв дитину, і поставив її біля Себе.
48. І промовив до них: Як хто прийме дитину оцю в Ім'я Моє, Мене він приймає, а як хто Мене прийме, приймає Того, Хто послав Мене. Хто бо найменший між вами всіма, той великий!
49. А Іван відповів і сказав: Учителю, ми бачили одного чоловіка, що Ім'ям Твоїм демонів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить.
50. Ісус же йому відказав: Не забороняйте, бо хто не проти вас, той за вас!
51. І сталось, коли дні вознесення Його наближались, Він постановив піти в Єрусалим.
52. І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули до села самарянського, щоб ночівлю Йому приготовити.
53. А ті не прийняли Його, бо йшов Він у напрямі Єрусалиму.
54. Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив.
55. А Він обернувся до них, їм докорив та й сказав: Ви не знаєте, якого ви духа.
56. Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати! І пішли вони в інше село.
57. І сталось, як дорогою йшли, сказав був до Нього один: Я піду за Тобою, хоч би куди Ти пішов.
58. Ісус же йому відказав: Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має ніде й голови прихилити!
59. І промовив до другого Він: Іди за Мною. А той відказав: Дозволь мені перше піти, і батька свого поховати.
60. Він же йому відказав: Зостав мертвим ховати мерців своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже.
61. А інший сказав був: Господи, я піду за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми домашніми.
62. Ісус же промовив до нього: Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства!

1-6.- О послании Господом 12 апостолов на проповедь евангелист Лука говорит, следуя Марку (Марк 6:7-13). У евангелиста Матфея наставления ученикам гораздо обширнее (Матф 10:1). «Ни посоха» (стих 3). Здесь евангелист Лука согласен не с Марком, а с Матфеем (см. (Марк 6:8); (Матф 10:10).

7-9.- (См. (Марк 6:14-16); (Матф 14:1-2). «Кто же Этот...» У евангелиста Марка Ирод высказывается определенно, что это – воскресший Иоанн (Марк 6:16), евангелист же Лука как бы стесняется вложить в уста Ирода, человека образованного, такую невероятную мысль. «Искал увидеть Его». Совесть тревожила Ирода, и он думал личным свиданием с загадочным человеком, быть может, пророком, успокоить свое сердце.

10-17.- О чуде насыщения народа евангелист Лука говорит, сокращая рассказ Марка (Марк 6:30-44); ср. (Матф 14:13-21). Он только точнее определяет направление пути, которым удалился Христос. «Близ города...» (стих 10) – правильнее: «по направлению к городу, называемому Вифсаидою», т. е. на северо-восточный берег Геннисаретского моря. О Вифсаиде см. комментарии к (Марк 6:45).

18-27.- Исповедание апостола Петра и предсказание Христа о Своих страданиях евангелист Лука излагает согласно с Марком (Марк 8:27) – (Марк 9:1); ср. (Матф 16:13-28). «Когда Он молился в уединенном месте» (стих 18). Об этой молитве Христа делает упоминание только евангелист Лука. «Ко всем же» (стих 23). Согласно Евангелию от Марка, Господь в это время подозвал к Себе шедший за Ним народ (Марк 8:34).

28-45.- О преображении Господа и исцелении бесноватого отрока евангелист Лука говорит согласно с Марком (Марк 9:2-32); ср. (Матф 17:1-9,14-23). Но при этом он вносит в рассказ некоторые новые подробности. «Дней через восемь» (стих 28) – выражение довольно неопределенное. Евангелист Лука, вероятно, считает здесь и день исповедания апостола Петра, и день Преображения, поэтому у него счет и выходит на два дня больше, чем у Матфея и Марка. «И когда молился» (стих 29; см. (Луки 3:21). О молитве Христа перед Преображением говорит один евангелист Лука. «Вид лица» (стих 29). Евангелист Лука здесь соединяет в одно два выражения Матфея (Матф 17:2). «Явившись во славе» (стих 31), т. е. в сиянии, окруженные небесным блеском. «Говорили об исходе Его» (стих 31). Это замечает только евангелист Лука. Под «исходом» здесь понимается выход Христа из этой земной жизни посредством смерти, воскресения и вознесения на небо (ср. (2Петра 1:15). Рассуждали они об этом для того, чтобы внушить представителям апостолов уверенность в том, что смерть Христа, которой те так соблазнялись (Матф 16:22) и сл.), была предусмотрена еще в Ветхом Завете. «Отягчены были сном...» (стих 32). Об этом упоминает только евангелист Лука. По всей вероятности, ученики спали в то время, когда Христос молился, и проснулись, как только засиял свет от лица Господа и в сиянии появились Моисей и Илия. «Когда они отходили» (стих 33). Согласно Евангелию Луки, Петр своим предложением имел в виду удержать уходивших Моисея и Илию. «Осенило их» (стих 34) – не Моисея и Илию, как толкует Б. Вейс, а учеников, потому что тут же сказано «и устрашились» – конечно, не Моисей и Илия, а ученики. «Взглянуть на сына моего» (стих. 38), т. е. бросить на него Свой милосердый взор, помочь ему (ср. (Луки 1:48). «Он один у меня» (стих 38). Это прибавляет один евангелист Лука.

46-50.- Наставления Христа о смирении евангелист Лука излагает согласно с Марком (Марк 9:33-40). «Поставил его пред Собою» (у Марка – «посреди них»). Этим Господь показывает, что дитя ближе к Нему, чем ученики, считавшие себя выше, чем все остальные люди.

51-56.- Этот раздел имеется только в Евангелии Луки. «Когда же приближались дни взятия Его...» Слово «взятие» (ἀνάληψις) употреблено только в этом одном месте, но в последующей письменности оно ясно означает вознесение Иисуса Христа на небо (Свицер. Tes., с. 282). Таким образом, евангелист Лука начинает здесь историю путешествия Христа из Галилеи в Иерусалим на Пасху страданий. Путешествие это, по изображению Луки, было не прямым – для прямого путешествия потребовалось бы только три дня пути, – а медленным обхождением тех городов и селений Галилеи и Переи, которые Господь хотел просветить светом Евангелия. При этом указывается намерение Христа пройти Самарией и непринятие Его самарянами, вслед затем – снова обхождение Галилеи и потом уже опять появление Христа на границах Самарии (Луки 17:11). «Восхотел идти в Иерусалим». Точнее: «обратил лицо Свое к Иерусалиму» (τὸ πρόσωπον αὐτοῦ ἐστήριξε – гебраизм; ср. (Иер 21:10); 42:15). Таким образом, Иерусалим делается с этих пор тем пунктом, куда постоянно обращен взор Христа. «Приготовить для Него» (стих 52), т. е. подготовить самарян к Его прибытию, так как самаряне, как видно из следующего 53-го стиха, неодобрительно относились к путешествию Христа в Иерусалим, где, как они полагали, Христос объявит себя царем. Им было в высшей степени неприятно, что их враги – иудеи удостоены будут такой великой милости от того, кого они признали уже раньше (Иоан 4:1) Мессиею (ср. (Матф 11:3). «Видя то» (стих 54), т. е. узнав об этом от возвратившихся «вестников». На гневное заявление сынов Зеведеевых, которых сам Господь назвал сынами грома (Марк 3:17), желавших, подобно Илии пророку, низвести огонь на неразумных самарян, Господь отвечает, что они не понимают, очевидно, что, как ученики Христа, живущие уже в Новом Завете, а не в Ветхом, как Илия, они не должны прибегать к тем суровым мерам вразумления, к каким прибегали пророки Ветхого Завета. И Илия также имел в Себе Духа Божия, но Тот Дух был иной, иначе проявляющий Себя, чем Дух, под действием Которого находятся ученики Христа. «Какого вы духа» (стих 55). Слово «Духа» должно писаться с прописной буквы, а не со строчной, как в русском переводе, потому что греческое выражение εί͂ναι πνεύματος – значит стоять, находиться в зависимости от Духа, – конечно, Божия. Ср. (Марк 9:41). «Другое селение» (стих 56) – всего вероятнее, уже не самарянское. Господь идет, вероятно, по Галилее и Перее, где обыкновенно ходили богомольцы с севера в Иерусалим.

57-62.- Евангелист Лука излагает согласно с Матфеем (ср. (Матф 8:19-22) ответы Господа желавшим следовать за Ним. Трудно сказать, почему он это событие относит ко времени путешествия Христа в Иерусалим, когда, согласно евангелисту Матфею, оно имело место гораздо раньше. Может быть, ему казалось приличнее поместить здесь этот рассказ, как несколько раскрывающий тогдашнее положение вещей. Христос идет на смерть и желающие стать Его учениками как бы чувствуют опасность, какой должны скоро подвергнуться и ученики Христа, и просят Его позволить им проститься с родными, которых они уже больше не увидят... Что касается первого ответа Христа – о неимении пристанища, то он как раз подходил к настоящим обстоятельствам, когда самаряне только что отказали Христу в приеме. «А ты иди, благовествуй Царствие Божие» (стих 60). Этим прибавлением, сделанным только у евангелиста Луки, несколько смягчается кажущийся суровым ответ Господа на просьбу одного желавшего или, точнее, призванного Господом следовать за Ним. Теперь – как бы говорит Господь – время дорого: Царство Божие или Царство Мессии должно скоро открыться, и к этому нужно скорее подготавливать людей. «Еще другой сказал». Эта просьба и ответ на нее Господа (стихи 61–62) находятся только у евангелиста Луки. Проситель, по-видимому, не совсем еще решил, следовать ли Ему за Христом – он, по-видимому, хочет посоветоваться со своими домашними, скрывая это намерение под видом естественного желания проститься с ними. Господь в приточной речи говорит, что нельзя новое служение брать с какими-то сомнениями. Нет, нужно предаться ему вполне, искренно, всем сердцем, иначе такой ученик и после будет все оглядываться назад, подобно не интересующемуся своей работой пахарю. Пользы от такого отношения к делу распространения Евангелия ждать нельзя...