Головна > Бібліотека > Бібліїстика > Переклади Біблії > Переклади Біблії українською мовою > Український переклад Біблії (УПБ) І. Огієнка > Новий Завіт > Вiд Луки > Глава 20

Глава 20

1. І сталось одного з тих днів, як навчав Він у храмі людей, та Добру Новину звіщав, прийшли первосвященики й книжники з старшими,
2. та й до Нього промовили, кажучи: Скажи нам, якою владою Ти чиниш оце? Або хто Тобі владу цю дав?
3. І промовив до них Він у відповідь: Запитаю й Я вас одну річ, і відповідайте Мені:
4. Іванове хрищення з неба було, чи від людей?
5. Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: З неба, відкаже: Чого ж ви йому не повірили?
6. А як скажемо: Від людей, то всі люди камінням поб'ють нас, бо були переконані, що Іван то пророк.
7. І вони відповіли, що не знають, ізвідки...
8. А Ісус відказав їм: То й Я не скажу вам, якою владою Я це чиню.
9. І Він розповідати почав людям притчу оцю. Один чоловік насадив виноградника, і віддав його винарям, та й відбув на час довший.
10. А певного часу послав він раба до своїх винарів, щоб дали йому частку з плодів виноградника. Та побили його винарі, і відіслали ні з чим.
11. І знову послав він до них раба іншого, а вони й того збили й зневажили, та й відіслали ні з чим.
12. І послав він ще третього, а вони й того зранили й вигнали.
13. Сказав тоді пан виноградника: Що маю робити? Пошлю свого сина улюбленого, може його посоромляться...
14. Винарі ж, як його вгледіли, міркували собі та казали: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, щоб спадщина наша була.
15. І вони його вивели за виноградника, та й убили... Що ж зробить їм пан виноградника?
16. Він прийде та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть. Слухачі ж повіли: Нехай цього не станеться!
17. А Він глянув на них та й сказав: Що ж оце, що написане: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем!
18. Кожен, хто впаде на цей камінь розіб'ється, а на кого він сам упаде, то розчавить його.
19. А книжники й первосвященики руки на Нього хотіли накласти тієї години, але побоялись народу. Бо вони розуміли, що про них Він цю притчу сказав.
20. І вони слідкували за Ним, і підіслали підглядачів, які праведних із себе вдавали, щоб зловити на слові Його, і Його видати урядові й владі намісника.
21. І вони запитали Його та сказали: Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обличчя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво.
22. Чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?
23. Знаючи ж їхню хитрість, сказав Він до них: Чого ви Мене випробовуєте?
24. Покажіте динарія Мені. Чий образ і напис він має? Вони відказали: Кесарів.
25. А Він їм відказав: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже!
26. І не могли вони перед людьми зловити на слові Його. І дивувались вони з Його відповіді, та й замовкли.
27. І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресіння, і запитали Його,
28. та сказали: Учителю, Мойсей написав нам: Як умре кому брат, який має дружину, а помре бездітний, то нехай його брат візьме дружину, і відновить насіння для брата свого.
29. Було ж сім братів. І перший, узявши дружину, бездітний умер.
30. І другий узяв був ту дружину, та й той вмер бездітний.
31. І третій узяв був її, так само й усі семеро, і вони дітей не позоставили, та й повмирали.
32. А по всіх умерла й жінка.
33. А в воскресінні котрому із них вона дружиною буде? Бо семеро мали за дружину її.
34. Ісус же промовив у відповідь їм: Женяться й заміж виходять сини цього віку.
35. А ті, що будуть достойні того віку й воскресіння з мертвих, не будуть ні женитись, ні заміж виходити,
36. ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони Анголам, і вони сини Божі, синами воскресіння бувши.
37. А що мертві встають, то й Мойсей показав при кущі, коли він назвав Господа Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим.
38. Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть.
39. Дехто ж із книжників відповіли та сказали: Учителю, Ти добре сказав!
40. І вже не насмілювалися питати Його ні про що.
41. І сказав Він до них: Як то кажуть, що Христос син Давидів?
42. Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене,
43. поки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!
44. Отже, Давид Його Господом зве, як же Він йому син?
45. І, як увесь народ слухав, Він промовив до учнів Своїх:
46. Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки в синагогах, і перші місця на бенкетах,
47. що вдовині хати поїдають, і моляться довго напоказ, вони тяжче осудження приймуть!

1-8.- Этот раздел вполне согласен с повествованием евангелиста Марка (Марк 11:27-33), которому, очевидно, следует здесь Лука, и с Евангелием Матфея (Матф 21:23-27). «Народ побьет нас камнями». Обычная казнь у евреев (ср. (Исх 17:4).

9-19.- Притча о винограднике у евангелиста Луки стоит ближе всего к тому, как она изложена у евангелиста Марка (Марк 12:1-12); ср. (Матф 21:33-46). «Начал говорить Он народу» (стих 9). Согласно Марку, Господь сказал притчу первосвященникам, книжникам и старейшинам (Марк 12:1): «им»; ср. (Марк 11:27), а не народу. Но евангелист Лука, вероятно, под «народом» понимает и первосвященников с книжниками и старейшинами. Но крайней мере, и из его Евангелия ясно видно, что при произнесении притчи присутствовали и эти лица (ср. стих 19). «Слышавшие же это сказали: да не будет!» (стих 16). По-видимому, эта были люди из среды простого народа, которые поняли, что Господь изображает в притче отношение к Нему со стороны представителей иудейства. Они говорят, что им не хочется, чтобы виноградари убили «сына», т. е. им жаль Христа. «Что значит сие...» (стих 17). Правильнее: что же в таком случае, если должно сбыться ваше желание «да не будет», должно означать изречение Писания «камень»? – т. е. в таком случае не исполнится воля Божия, изреченная обо Мне в Писании. «Всякий, кто упадет» (стих 18; см. (Матф 21:44). «Ибо поняли» (стих 19). Кто? Народ или иерархи? Согласно евангелисту Луке, скорее, народ, который понял, что притча сказана об иерархах (ср. стихи 16–17). Евангелист как бы хочет сказать, что народ, понявший притчу, указывавшую на замыслы иерархов против Христа, был уже настороже, и этого-то боялись иерархи, почему и не посмели наложить на Христа руки.

20-26.- Разговор Христа с «лукавыми людьми» о дани кесарю евангелист Лука излагает согласно с евангелистом Марком (Марк 12:13-17); ср. (Матф 22:15-22). «Наблюдая за Ним...» (стих 20). Иерархи все-таки не оставили своих замыслов и, постоянно подстерегая каждое дело и слово Христа, подослали к Нему лукавых, т. е. подговоренных (ἐγκαθἐτους) ими людей, которые, притворяясь благочестивыми, т. е. делая вид, что они действуют по собственной религиозной потребности, поймали бы Христа на каком-нибудь неосторожном слове. Впрочем, этот перевод русского текста Евангелия не вполне отвечает греческому; правильнее: «послали наученных людей, притворяющихся благочестивыми, чтобы уловить Его:» Они хотели предать Христа начальству и, именно (κα: – изъяснительный союз), власти прокуратора. «Не смотришь на лице» (стих 21), т. е. не принадлежишь к какой-либо партии, рассуждаешь беспристрастно (ср. (Гал 2:6). «Подать» (стих 22) – налог поголовныйи поземельный (φόρον, в отличие от τέλος – пошлина или косвенный налог).

27-38.- Ответ на вопрос саддукеев евангелист Лука передает согласно с Марком (Марк 12:18-27); ср. (Матф 22:23-33). «Пришли некоторые из саддукеев, отвергающих воскресение» (стих 27) – правильнее: «отвергающие воскресение» (это определение к слову «некоторые»). Отсюда видно, что только некоторые саддукеи отвергали воскресение мертвых. «Чада века сего» (стих 34), т. е. люди домессианского периода. «И умереть уже не могут»(стих 36) – правильнее: «ибо также они умереть более уже не могут» (οὐδέ γάρ ἀποθανεῖν έτι δύνανται). Бессмертием воскресших, их неумиранием, исключается брак между ними (но не различие полóв), так как брак необходим только там, где существует смерть (блж. Феофилакт). «Ибо они равны Ангелам». Это основание, почему они не будут умирать. Не будут умирать они в силу изменения, которому подвергнется их природа, ибо равенство или сходство с Ангелами состоит в высшей, переставшей быть грубою, плотскою, телесности. Эта телесность не будет подчиняться смерти. «И суть сыны Божии, будучи сынами воскресения». 3десь другое основание бессмертия будущей жизни. Люди станут сынами Божиими – не только в нравственном смысле, как любимы Богом дети, а в высшем, метафизическом, – будут иметь в себе высшую божественную жизнь, божественную славу (Рим 8:17), которая (жизнь) вечна по своей природе. «Будучи сынами воскресения», т. е. через воскресение восстав к новой жизни. «Моисей показал при купине» (стих 37). Слово «показал» (ἐμήνυσεν, у епископа Михаила ошибочно прочитанное как ἑρμήνευσεν – истолковал) обозначает возвещение сокрытого (Иоан 11:57); (Деян 23:30). Господь упоминает о Моисее прежде всего потому, что на Моисея ссылались Его совопросники (стих 28). «Ибо у Него все живы» (стих 38), т. е. все – которых Он Бог – Ему живы. Если они и умершие, то для людей, по отношению к людям, но не в отношении к Богу. Таким образом, будущее воскресение умерших является естественным и необходимым завершением того жизненного состояния, в котором находятся умершие до страшного суда.

39-47.- «Некоторые из книжников» (стих 39). Согласно евангелисту Марку, это сказал один книжник, ведший со Христом разговор о наибольшей заповеди (Марк 12:32). Так как евангелист Лука этот разговор уже привел выше (Луки 10:25) и сл.), то здесь он его опускает, а упоминает только о результате этого разговора – об отзыве книжника или «некоторых книжников», как он выразился. «И уже не смели спрашивать Его ни о чем» (стих 40). Здесь также евангелист Лука повторяет сообщение Марка (Марк 12:34). «Как говорят...» (стихи 41–44). (См. (Марк 12:35-37). «И когда слушал весь народ...» (стихи 45–47). (См. (Марк 12:38-40). Различие между Марком и Лукой здесь состоит в том, что, согласно первому, предостережение Господом высказанопред множеством народа и для народа, а согласно Луке – обращено было к ученикам Христовым. Примирить это различие можно так: Господь говорил в настоящем случае вслух всего народа (Марк), но обращался прямо к ученикам Своим (Лука).