Головна > Бібліотека > Бібліїстика > Переклади Біблії > Переклади Біблії українською мовою > Українська Біблія (УБ) у перекладі Українського біблійного товариства, 1997 р. > Новий Завіт > Вiд Луки > Глава 9

Глава 9

1. А коли покликав Він дванадцятьох, він дав їм силу та владу над усіма бісами і лікувати недуги.
2. Послав їх проповідувати Боже Царство і оздоровляти недужих.
3. Сказав їм: Нічого не беріть на дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні грошей, ні двох убрань не майте.
4. І в яку лиш оселю ввійдете, там лишайтесь і звідти виходьте.
5. І хто не прийме вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть порох з ваших ніг - на свідчення проти них.
6. Вийшовши, вони ходили по селах, благовістуючи та лікуючи всюди.
7. Почув Ірод, тетрарх, усе, що сталося [через нього] і бентежився; бо дехто казав, ніби це Іван устав із мертвих;
8. інші - що це Ілля з'явився; ще інші - що воскрес один із давніх пророків.
9. Тоді сказав Ірод: Іванові я відтяв голову; хто ж є оцей, про кого я чую таке? І намагався побачити його.
10. Повернувшись, апостоли розповідали йому, що зробили. Узявши їх, усамітнився у [відлюдному місці] до міста, що зветься Витсаїда.
11. Люди, довідавшись, пішли за ним. Прийнявши їх, він розповідав їм про Боже Царство; лікував тих, що потребували оздоровлення.
12. День згасав. Дванадцятеро, підійшовши, сказали йому: Відпусти людей, щоб пішли і розійшлися по довколишніх селах та по хуторах, і знайшли їжу, бо ми тут у безлюдному місці.
13. А він сказав до них: Дайте ви їм їсти. Вони відповіли: Немає в нас нічого, окрім п'яти хлібів та двох рибин. Хіба підемо та купимо їжу для всього цього народу.
14. Було бо мужів якихось п'ять тисяч. Сказав же він до своїх учнів: Розсадіть їх рядами по п'ятдесят.
15. І зробили так і розсадили всіх.
16. Узявши п'ять хлібів та обидві риби, поглянув на небо, поблагословив їх, поламав і давав учням, щоб поклали перед юрбою.
17. Їли, наситилися всі; із залишених шматів назбирали дванадцять кошиків.
18. І сталося, коли він молився на самоті, з ним були учні. Він запитав їх, кажучи: За кого Мене вважають юрби?
19. Вони у відповідь сказали: Одні за Івана Хрестителя, інші за Іллю, а інші за одного з давніх пророків, що воскрес.
20. Він запитав їх: А ви за кого мене маєте? Відповівши, Петро сказав: Ти є Христом Божим.
21. Він же, заборонивши їм, наказав нікому не розповідати цього,
22. пояснивши, що треба, аби Людський Син багато перетерпів, був випробуваний старшинами, першосвящениками й книжниками, був убитий, і воскрес третього дня.
23. А до всіх промовив: Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться самого себе, щоденно бере свій хрест та йде слідом за мною.
24. Бо хто хоче душу свою врятувати, той погубить її; а хто погубить душу свою задля мене, той спасе її.
25. Бо що з того скористає людина, коли придбає ввесь світ, але погубить або знищить саму себе?
26. Бо хто засоромиться мене й моїх слів, того Людський Син засоромиться, коли прийде у своїй славі, у славі свого Батька і святих ангелів.
27. Кажу вам щиру правду, що деякі з тут присутніх не зазнають смерти, доки не побачать Божого Царства.
28. Через вісім днів після цих слів узяв Петра, Івана і Якова та пішов на гору помолитися.
29. І сталося таке, що під час молитви вигляд його обличчя змінився, а його одяг став білий та блискучий.
30. І ось - два мужі з ним розмовляли: були то Мойсей та Ілля, що
31. з'явилися в славі й говорили про відхід його, який мав статися в Єрусалимі.
32. Петро й інші були зморені сном; а проснувшись, побачили його славу та обох мужів, що стояли з ним.
33. І сталося, коли відходили ті від нього, Петро сказав до Ісуса: Наставнику, добре нам тут бути. Поставимо три шатра: одне тобі, одне Мойсеєві, одне Іллі. Він не знав, що говорить.
34. Коли ще говорив, насунула хмара й затінила їх; злякалися, як ввійшли вони в хмару.
35. І почувся голос із хмари, що промовляв: Це мій улюблений Син - його слухайте.
36. Коли залунав цей голос, Ісус лишився сам. І вони промовчали і нікому в ті дні не розповідали нічого про те, що побачили.
37. Сталося ж наступного дня, як зійшли вони з гори, - зустріла його велика юрба.
38. І ось чоловік з юрби закричав, кажучи: Учителю, благаю тебе зглянутись на мого сина, бо одинак він у мене.
39. А ото дух хапає його, він нагло кричить, пручається з піною. Тяжко відходить від нього, вимучивши його;
40. благав я учнів твоїх, щоб вигнали його, але не змогли.
41. У відповідь Ісус сказав: О роде невірний і розбещений, доки буду з вами й терпітиму вас? Приведи-но сина свого сюди.
42. Як ішов він, кинув його біс і струсонув. Та Ісус пригрозив нечистому духові, вилікував дитину і віддав батькові.
43. І всі дивувалися з величі Божої. Коли ще всі чудувалися всім, що робив Ісус, він сказав до своїх учнів:
44. Вкладіть у вуха свої такі слова: Людський Син має бути виданий у руки людей.
45. Вони не розуміли цього, бо були закритими ці слова, щоб збагнути їх. Та боялися запитати його про ці слова.
46. І спало їм на думку: хто з них був би найбільший?
47. А Ісус, знаючи думку їхнього серця, взяв дитину, поставив її коло себе
48. і сказав їм: Хто прийме цю дитину в моє Ім'я, той і мене прийме; а як хто мене прийме, той прийме того, хто мене послав: бо хто найменший між вами, той є великий.
49. У відповідь Іван сказав: Наставнику, бачили ми одного, що твоїм ім'ям виганяв бісів, а ми забороняли йому, бо він не ходить з нами.
50. Сказав Ісус до нього: Не забороняйте, бо хто не проти вас, той за вас.
51. І сталося, що коли наближалися дні його відходу, він твердо постановив іти до Єрусалима.
53. Послав послів перед собою. І, вийшовши, прибули вони до самарянського села, щоб приготувати йому ночівлю.
54. Побачивши, учні Яків та Іван сказали: Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і знищив їх [так, як зробив Ілля]?
55. Повернувшись до них, заборонив їм [і сказав: Не знаєте, якого ви духа; бо Людський Син прийшов не губити людські душі, а рятувати їх].
56. І пішов до іншого села.
58. Як ішли вони, в дорозі один сказав до нього: Я піду за тобою, куди тільки ти підеш, [Господи].
59. І промовив до іншого: Іди за мною. А той відповів: Господи, дозволь мені спочатку піти й поховати свого батька.
60. Сказав же йому: Лиши мертвим ховати своїх мерців, а ти йди та сповіщай Боже Царство.
61. А інший сказав був: Я піду за тобою, Господи, але спочатку дозволь мені попрощатися з домашніми.
62. Ісус відповів йому: Жоден, що поклав руку на плуг і озирається назад, не годиться для Божого Царства.

1-6.- О послании Господом 12 апостолов на проповедь евангелист Лука говорит, следуя Марку (Марк 6:7-13). У евангелиста Матфея наставления ученикам гораздо обширнее (Матф 10:1). «Ни посоха» (стих 3). Здесь евангелист Лука согласен не с Марком, а с Матфеем (см. (Марк 6:8); (Матф 10:10).

7-9.- (См. (Марк 6:14-16); (Матф 14:1-2). «Кто же Этот...» У евангелиста Марка Ирод высказывается определенно, что это – воскресший Иоанн (Марк 6:16), евангелист же Лука как бы стесняется вложить в уста Ирода, человека образованного, такую невероятную мысль. «Искал увидеть Его». Совесть тревожила Ирода, и он думал личным свиданием с загадочным человеком, быть может, пророком, успокоить свое сердце.

10-17.- О чуде насыщения народа евангелист Лука говорит, сокращая рассказ Марка (Марк 6:30-44); ср. (Матф 14:13-21). Он только точнее определяет направление пути, которым удалился Христос. «Близ города...» (стих 10) – правильнее: «по направлению к городу, называемому Вифсаидою», т. е. на северо-восточный берег Геннисаретского моря. О Вифсаиде см. комментарии к (Марк 6:45).

18-27.- Исповедание апостола Петра и предсказание Христа о Своих страданиях евангелист Лука излагает согласно с Марком (Марк 8:27) – (Марк 9:1); ср. (Матф 16:13-28). «Когда Он молился в уединенном месте» (стих 18). Об этой молитве Христа делает упоминание только евангелист Лука. «Ко всем же» (стих 23). Согласно Евангелию от Марка, Господь в это время подозвал к Себе шедший за Ним народ (Марк 8:34).

28-45.- О преображении Господа и исцелении бесноватого отрока евангелист Лука говорит согласно с Марком (Марк 9:2-32); ср. (Матф 17:1-9,14-23). Но при этом он вносит в рассказ некоторые новые подробности. «Дней через восемь» (стих 28) – выражение довольно неопределенное. Евангелист Лука, вероятно, считает здесь и день исповедания апостола Петра, и день Преображения, поэтому у него счет и выходит на два дня больше, чем у Матфея и Марка. «И когда молился» (стих 29; см. (Луки 3:21). О молитве Христа перед Преображением говорит один евангелист Лука. «Вид лица» (стих 29). Евангелист Лука здесь соединяет в одно два выражения Матфея (Матф 17:2). «Явившись во славе» (стих 31), т. е. в сиянии, окруженные небесным блеском. «Говорили об исходе Его» (стих 31). Это замечает только евангелист Лука. Под «исходом» здесь понимается выход Христа из этой земной жизни посредством смерти, воскресения и вознесения на небо (ср. (2Петра 1:15). Рассуждали они об этом для того, чтобы внушить представителям апостолов уверенность в том, что смерть Христа, которой те так соблазнялись (Матф 16:22) и сл.), была предусмотрена еще в Ветхом Завете. «Отягчены были сном...» (стих 32). Об этом упоминает только евангелист Лука. По всей вероятности, ученики спали в то время, когда Христос молился, и проснулись, как только засиял свет от лица Господа и в сиянии появились Моисей и Илия. «Когда они отходили» (стих 33). Согласно Евангелию Луки, Петр своим предложением имел в виду удержать уходивших Моисея и Илию. «Осенило их» (стих 34) – не Моисея и Илию, как толкует Б. Вейс, а учеников, потому что тут же сказано «и устрашились» – конечно, не Моисей и Илия, а ученики. «Взглянуть на сына моего» (стих. 38), т. е. бросить на него Свой милосердый взор, помочь ему (ср. (Луки 1:48). «Он один у меня» (стих 38). Это прибавляет один евангелист Лука.

46-50.- Наставления Христа о смирении евангелист Лука излагает согласно с Марком (Марк 9:33-40). «Поставил его пред Собою» (у Марка – «посреди них»). Этим Господь показывает, что дитя ближе к Нему, чем ученики, считавшие себя выше, чем все остальные люди.

51-56.- Этот раздел имеется только в Евангелии Луки. «Когда же приближались дни взятия Его...» Слово «взятие» (ἀνάληψις) употреблено только в этом одном месте, но в последующей письменности оно ясно означает вознесение Иисуса Христа на небо (Свицер. Tes., с. 282). Таким образом, евангелист Лука начинает здесь историю путешествия Христа из Галилеи в Иерусалим на Пасху страданий. Путешествие это, по изображению Луки, было не прямым – для прямого путешествия потребовалось бы только три дня пути, – а медленным обхождением тех городов и селений Галилеи и Переи, которые Господь хотел просветить светом Евангелия. При этом указывается намерение Христа пройти Самарией и непринятие Его самарянами, вслед затем – снова обхождение Галилеи и потом уже опять появление Христа на границах Самарии (Луки 17:11). «Восхотел идти в Иерусалим». Точнее: «обратил лицо Свое к Иерусалиму» (τὸ πρόσωπον αὐτοῦ ἐστήριξε – гебраизм; ср. (Иер 21:10); 42:15). Таким образом, Иерусалим делается с этих пор тем пунктом, куда постоянно обращен взор Христа. «Приготовить для Него» (стих 52), т. е. подготовить самарян к Его прибытию, так как самаряне, как видно из следующего 53-го стиха, неодобрительно относились к путешествию Христа в Иерусалим, где, как они полагали, Христос объявит себя царем. Им было в высшей степени неприятно, что их враги – иудеи удостоены будут такой великой милости от того, кого они признали уже раньше (Иоан 4:1) Мессиею (ср. (Матф 11:3). «Видя то» (стих 54), т. е. узнав об этом от возвратившихся «вестников». На гневное заявление сынов Зеведеевых, которых сам Господь назвал сынами грома (Марк 3:17), желавших, подобно Илии пророку, низвести огонь на неразумных самарян, Господь отвечает, что они не понимают, очевидно, что, как ученики Христа, живущие уже в Новом Завете, а не в Ветхом, как Илия, они не должны прибегать к тем суровым мерам вразумления, к каким прибегали пророки Ветхого Завета. И Илия также имел в Себе Духа Божия, но Тот Дух был иной, иначе проявляющий Себя, чем Дух, под действием Которого находятся ученики Христа. «Какого вы духа» (стих 55). Слово «Духа» должно писаться с прописной буквы, а не со строчной, как в русском переводе, потому что греческое выражение εί͂ναι πνεύματος – значит стоять, находиться в зависимости от Духа, – конечно, Божия. Ср. (Марк 9:41). «Другое селение» (стих 56) – всего вероятнее, уже не самарянское. Господь идет, вероятно, по Галилее и Перее, где обыкновенно ходили богомольцы с севера в Иерусалим.

57-62.- Евангелист Лука излагает согласно с Матфеем (ср. (Матф 8:19-22) ответы Господа желавшим следовать за Ним. Трудно сказать, почему он это событие относит ко времени путешествия Христа в Иерусалим, когда, согласно евангелисту Матфею, оно имело место гораздо раньше. Может быть, ему казалось приличнее поместить здесь этот рассказ, как несколько раскрывающий тогдашнее положение вещей. Христос идет на смерть и желающие стать Его учениками как бы чувствуют опасность, какой должны скоро подвергнуться и ученики Христа, и просят Его позволить им проститься с родными, которых они уже больше не увидят... Что касается первого ответа Христа – о неимении пристанища, то он как раз подходил к настоящим обстоятельствам, когда самаряне только что отказали Христу в приеме. «А ты иди, благовествуй Царствие Божие» (стих 60). Этим прибавлением, сделанным только у евангелиста Луки, несколько смягчается кажущийся суровым ответ Господа на просьбу одного желавшего или, точнее, призванного Господом следовать за Ним. Теперь – как бы говорит Господь – время дорого: Царство Божие или Царство Мессии должно скоро открыться, и к этому нужно скорее подготавливать людей. «Еще другой сказал». Эта просьба и ответ на нее Господа (стихи 61–62) находятся только у евангелиста Луки. Проситель, по-видимому, не совсем еще решил, следовать ли Ему за Христом – он, по-видимому, хочет посоветоваться со своими домашними, скрывая это намерение под видом естественного желания проститься с ними. Господь в приточной речи говорит, что нельзя новое служение брать с какими-то сомнениями. Нет, нужно предаться ему вполне, искренно, всем сердцем, иначе такой ученик и после будет все оглядываться назад, подобно не интересующемуся своей работой пахарю. Пользы от такого отношения к делу распространения Евангелия ждать нельзя...