Глава 7

  • Закрыть сопоставления
  • 1. Отже, маючи такі обітниці, улюблені, очистімо себе від усякої нечистоти тіла та духа, чинячи святість у страху Божому.
  • 2. Дайте місце для нас. Ми нікого не скривдили, нікого не зіпсували, нікого не визискали.
  • 3. Не на осуд кажу, бо раніше сказав я, що ви в наших серцях на те, щоб нам з вами померти чи жити.
  • 4. Велику маю сміливість до вас, велику маю похвалу за вас: я наповнився втіхою, переповнився радістю при всякому нашому смуткові.
  • 5. Бо коли ми прийшли до Македонії, наше тіло не мало жодного спочинку, в усьому бідували ми: зовні - боротьба, всередині - страх.
  • 6. Але той, що втішає покірних, - Бог утішив нас приходом Тита,
  • 7. і не тільки його приходом, а й утіхою, якою втішився за вас, розповідаючи нам про вашу журбу, ваш смуток, вашу щирість до мене, тож я ще більше зрадів.
  • 8. Бо хоч і засмутив я вас посланням, та не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що те послання засмутило вас, хоч і тимчасово;
  • 9. тепер я радію не тому, що ви були засмучені, а тому, що засмутилися на покаяння. Бо ви засмутилися для Бога, щоб ні в чому не зазнати лиха від нас.
  • 10. Бо смуток, що в Бозі, чинить покаяння на спасіння, якого не треба шкодувати; біль світський чинить смерть.
  • 11. Ось саме це засмучення для Бога викликало у вас яку старанність, яке виправдання, яке обурення, який страх, яке бажання, яке старання, яку відплату! В усьому ви показали себе чистими в ділі.
  • 12. А коли я і написав вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля скривдженого, але щоб виявилося для вас ваше старання за нас перед Богом.
  • 13. Від цього ми втішилися. До нашої втіхи ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух;
  • 14. тож коли я чимось йому про вас похвалився, то не зазнав сорому; але оскільки ми говорили вам усю правду, то й наша похвала перед Титом була правдива.
  • 15. І його серце дуже прихильне до вас, коли згадує про послух усіх вас, що з острахом і тремтінням прийняли його.
  • 16. Радію, що в усьому можу на вас покластися.

1.Итак, возлюбленные, имея такие обетования,
очистим себя от всякой скверны плоти и духа,
совершая святыню в страхе Божием.

2.Вместите нас.
Мы никого не обидели, никому не повредили,
ни от кого не искали корысти.

3.Не в осуждение говорю;
ибо я прежде сказал, что вы в сердцах наших,
так чтобы вместе и умереть и жить.

4.Я много надеюсь на вас, много хвалюсь вами;
я исполнен утешением, преизобилую радостью, при всей скорби нашей.

5.Ибо, когда пришли мы в Македонию,
плоть наша не имела никакого покоя,
но мы были стеснены отовсюду:
отвне — нападения, внутри — страхи.

6.Но Бог, утешающий смиренных, утешил нас прибытием Тита,

7.и не только прибытием его,
но и утешением, которым он утешался о вас,
пересказывая нам о вашем усердии, о вашем плаче,
о вашей ревности по мне, так что я еще более обрадовался.

8.Посему, если я опечалил вас посланием, не жалею,
хотя и пожалел было;
ибо вижу, что послание то опечалило вас, впрочем на время.

9.Теперь я радуюсь не потому, что вы опечалились,
но что вы опечалились к покаянию;
ибо опечалились ради Бога,
так что нисколько не понесли от нас вреда.

10.Ибо печаль ради Бога производит неизменное покаяние ко спасению,
а печаль мирская производит смерть.

11.Ибо то самое, что вы опечалились ради Бога,
смотрите, какое произвело в вас усердие,
какие извинения, какое негодование на виновного, какой страх,
какое желание, какую ревность, какое взыскание!
По всему вы показали себя чистыми в этом деле.

12.Итак, если я писал к вам,
то не ради оскорбителя и не ради оскорбленного,
но чтобы вам открылось попечение наше о вас пред Богом.

13.Посему мы утешились утешением вашим;
а еще более обрадованы мы радостью Тита,
что вы все успокоили дух его.

14.Итак я не остался в стыде,
если чем-либо о вас похвалился перед ним,
но как вам мы говорили все истину,
так и перед Титом похвала наша оказалась истинною;

15.и сердце его весьма расположено к вам,
при воспоминании о послушании всех вас,
как вы приняли его со страхом и трепетом.

16.Итак радуюсь, что во всем могу положиться на вас.