Головна > Бібліотека > Бібліїстика > Переклади Біблії > Переклади Біблії українською мовою > Український Новий Заповіт (переклад о. Рафаїла Турконяка) > Дiї > Глава 16

Глава 16

1. Прийшов же він до Дервії і Лістри. І ось був тут якийсь учень на ім'я Тимотей, син жінки, наверненої юдейки, а батька грека.
2. Добре свідчили про нього ті брати, що були в Лістрі та в Іконії.
3. Павло забажав, щоб він ішов з ним, і, взявши, обрізав його через юдеїв, які були в тих місцевостях, бо всі знали, що його батько був греком.
4. Коли переходили міста, передавали їм зберігати постанови, які видали в Єрусалимі апостоли і старші.
5. Церкви ж зміцнювалися на вірі й зростали числом щодня.
6. Пройшли через Фригію і Галатійську країну, оскільки Святий Дух заборонив їм провіщати слово в Азії;
7. дійшовши ж до Мисії, намагалися піти до Витинії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
8. Перейшовши Мисію, прибули до Троади.
9. І вночі з'явилося видіння Павлові. Якийсь чоловік, македонець, стояв і благав його, кажучи: Прийди до Македонії, допоможи нам.
10. Як побачив він те видіння, враз постарались ми піти до Македонії, збагнувши, що Бог покликав нас благовістити їм.
11. Відпливши з Троади, прибули ми до Самотракії, а другого дня до Неаполя,
12. звідти і до Филип, що є місто-колонія, перша частина Македонії. В тім місті перебували ми кілька днів.
13. А в суботу вийшли за браму до річки, де за звичаєм, було молитовне місце, і, посідавши, говорили до жінок, що зібралися.
14. І слухала одна жінка, на ім'я Лідія, продавець кармазину з міста Тіятира, що шанувала Бога. Господь відкрив їй серце, щоб сприймати те, що казав Павло.
15. Як охрестилася вона та її дім, то благала, кажучи: Якщо ви вважали мене за вірну Господеві, то прийдіть до моєї оселі й живіть! І змусила нас.
16. І сталося, як ішли ми на молитву, зустріла нас якась рабиня, що мала дух віщуна, яка, віщуючи, давала великий прибуток своїм господарям.
17. Вона йшла слідом за Павлом та за нами і кричала, кажучи: Ці люди - це раби Бога Всевишнього, які провіщають вам шлях спасіння.
18. Вона робила це багато днів. Надокучило ж [це] Павлові, і, обернувшись, він сказав духові: Наказую тобі ім'ям Ісуса Христа - вийди з неї. І вийшов тієї години.
19. Її пани, побачивши, що пропала надія їхнього заробітку, взявши Павла та Силу, притягли на ринок до князів,
20. і, повівши їх до воєвод, сказали: Ці люди, будучи юдеями, бунтують наше місто
21. і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати ані виконувати.
22. І збіглася юрба проти них, і воєводи, роздерши їхній одяг, наказали бити їх палицями.
23. І завдавши їм багато ран, кинули до в'язниці, наказавши в'язничному сторожеві пильно їх стерегти.
24. Він, діставши такий наказ, кинув їх до внутрішньої в'язниці і забив їхні ноги в колоди.
25. Опівночі Павло й Сила, молячись, прославляли Бога, а в'язні слухали їх.
26. Раптом стався великий землетрус, аж порушилась основа в'язниці, відчинилися враз усі двері, і з усіх кайдани поспадали.
27. А коли прокинувся сторож темниці й побачив, що двері в'язниці відчинено, витяг меча й хотів себе вбити, думаючи, що в'язні повтікали.
28. Павло ж закричав гучним голосом, кажучи: Не роби собі ніякого зла, бо всі ми ось тут.
29. Попросивши світла, той ускочив і, тремтячи, припав до Павла та Сили
30. і, вивівши їх геть, спитав: Добродії, що мені треба робити, аби спастися?
31. Вони відказали: Віруй у Господа Ісуса [Христа і] спасешся ти і твій дім.
32. І говорили йому Господнє слово і всім, що в його оселі.
33. І, забравши їх тієї години ночі, обмив їм рани, і тут же охрестився сам і вся його родина.
34. А ввівши їх до оселі, поставив частування і радів з усім домом своїм, що ввірував у Бога.
35. Коли настав день, послали воєводи паличників, кажучи: Відпусти тих людей.
36. А темничний сторож переказав ці слова Павлові, що послали воєводи, аби вас відпустити. Тож вийдіть тепер та йдіть з миром.
37. А Павло відказав їм: Прилюдно побивши нас, римлян, незасуджених людей посадили до в'язниці, а тепер таємно нас виводять? Ні ж бо, хай самі прийдуть та й виведуть нас.
38. Паличники сповістили воєводам ці слова. Ті налякалися, почувши, що вони римляни,
39. прийшли й ублагали їх, а вивівши, благали, щоб пішли з міста.
40. Як вийшли з в'язниці, прибули до Лідії і, побачивши братів, потішили [їх] та й пішли.