< предыдущая глава   следующая глава >
Глава 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42

Глава 14

  • Закрыть сопоставления
  • 1. З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить;
  • 2. Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь.
  • 3. І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою?
  • 4. Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один.
  • 5. Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить,
  • 6. То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого.
  • 7. Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть;
  • 8. Та хоч його корінь в землї й перетрухне й пень його завмре в поросї,
  • 9. Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; -
  • 10. А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?
  • 11. Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:
  • 12. Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.
  • 13. О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!
  • 14. Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.
  • 15. Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх;
  • 16. Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого;
  • 17. Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би.
  • 18. Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого;
  • 19. Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш.
  • 20. Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш.
  • 21. Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони - йому те байдуже;
  • 22. Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.
Ничего нет для сопоставления.