- 1. І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив:
- 2. О, коли б я був такий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене;
- 3. Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви;
- 4. Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм;
- 5. Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене;
- 6. Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї!
- 7. Тодї виходив я, було до воріт міста*, й уставляв на майданї сїдалище собі,
- 8. Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять;
- 9. Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої.
- 10. Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх.
- 11. Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає;
- 12. Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного.
- 13. Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду.
- 14. Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем.
- 15. Я був очима слїпому й ногами кульгавому;
- 16. Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо.
- 17. Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу.
- 18. От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску;
- 19. Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.
- 20. Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене.
- 21. Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї.
- 22. Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них.
- 23. Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої.
- 24. Бувало, всьміхнусь до них - а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили.
- 25. Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.
Ничего нет для сопоставления.
